Дунайський сектор Публікації Публікації експертів

Протестний сюрреалізм в Молдові

26-27 серпня 2018 в Кишинєві були спекотними, як через погоду, так і політичні перипетії
Якщо споглядати зі сторони на події, що відбулися в Республіці Молдова в кінці серпня поточного року, то пересічному громадянину вони здаватимуться справжнім сюрреалізмом. Саме тому, в цьому слід дещо розібратися, для того щоб отримати хоч якесь уявлення про події, які нещодавно мали місце в столиці країни – Кишиневі.

Протест зі складнощами
26 серпня 2018 року – напередодні святкування Дня незалежності Республіки Молдова (РМ), мала відбутися масштабна акція протесту опозиційних про-європейських партій «Дія та солідарність» Андрія Нестасе, «Гідність та справедливість» Маї Санду та Ліберально-демократичної партії Віорела Чеботару (об’єдналися в липні 2018 в Рух національного спротиву Acum («Зараз»). Захід був анонсований ще в середині літа і головною його метою було привернути увагу громадськості як в середині країни, так закордоном до проблем в Молдові – захоплення влади олігархом лідером Демократичної партії Владом Плахотнюком, корупція, крадіжка мільярду, а також зубожіння та еміграція населення країни. Масло до вогню протестного руху 26 серпня додав факт визнання Верховним судом РМ в липні 2018 року виборів мера Кишинева, де переміг Андрій Нестасе, не дійсними.

Однак захід, який мав перерости в масштабну акцію непокори у випадку відсутності реакції влади на вимоги опозиції – відставка уряду, скасування змішаної системи виборів, визнання Андрія Нестасе мером Кишинева, а також анулювання податкової реформи, відбувся з набагато меншим розмахом та суперечливим результатом.
Так, замість анонсованих 100-110 тис. осіб участь в протесті на боці організаторів взяло набагато менше мітингувальників. Крім того, головний майданчик для проведення акції протесту – площу Великих національних зборів, напередодні не вдалося поділити з представниками іншої опозиційної партії – Партії «Шор», яка доречи є партнером правлячої Демпартії Влада Плахотнюка. В результаті руху Acum не вдалося скористатися майданчиком навпроти будівлі парламенту, і лишмлося зайняти територію навколо пам’ятнику Великому Господарю Молдови Штефану Великому. У підсумку поліція, яка забезпечувала порядок на площі Великих національних зборів під час протестів, підрахувала, що участь в протесті Партії «Шор» взяли близько 5 тис. осіб, а на акцію Руху ACUM зібралося 6,5 тис. осіб.
В подальшому все виглядало як справжній «сюр».

Демонстрація Партії «Шор» виявилася організованою та підготовленою – сцена, мікрофони, план заходу, роздача «подарунків», тощо. При чому виглядала вона як справжній пікнік – з шашликами, співами та танцями. Ніби святкування Дня незалежності вже почалося. До учасників цієї акції долучилися представники ще однієї теж про-європейської опозиційної партії – Майї Лагути, яка також подавала заявку на площу саме на цей день. Учасники акції, яку очолив мер міста Оргеєв бізнесмен Ілан Шор, який свого часу був засуджений судом першої інстанції до семи років тюремного ув’язнення за причетність до розкрадання мільярда доларів із банківської системи Молдови, прийшли виступити на захист відкритих Шором соціальних магазинів і проти лідерів правих партій, до яких вони віднесли і партії «Дія та солідарність» і «Гідність та справедливість», що протестували поряд.

В свою чергу Рух ACUM зосередився біля пам’ятника Штефану Великому, розташованому на околиці тієї самої площі Великого Національного Зібрання в центрі столиці. Однак, як відмічають оглядачі, це не виглядало як організоване дійство – ані «імпровізованої» сцени, ані мікрофонів (крім звичайних мобільних мегафонів), ані сценарію заходу та кінцевої мети. Лунали лозунги «Геть владу!», «Геть диктатуру!», «Країна належить народу, а не олігархам!», «Уряд у відставку!», тощо.
Фактично, все виглядало як какофонія. З одного боку площі звучали гасла одних політиків та громадських активістів на адресу влади, а з іншого – лозунги інших діячів, але вже з дещо інакшим змістом та спрямованістю, які супроводжувалися танцями, співами та шашликами. Проста людина, побачивши це дійство, скоріш за все, остаточно розчарується у політикумі своєї країни і владі загалом.

Розуміючи це організатори протестів руху ACUM вирішили провести марш центральною вулицею молдавської столиці для пікетування держустанов. Однак, не зрозуміло якої мети вони хотіли досягти, адже у зв’язку з Днем незалежності урядом було прийнято рішення навіть наступні дні – з 27 серпня по 2 вересня – зробити вихідними для бюджетників. Пройшовши поряд цих установ, мітингувальники повернулися до пам’ятнику Великому Господарю Молдови і протест продовжився. Пізніше була прийнята резолюція, в якій містилася вимога відставка уряду, скасування змішаної системи парламентських виборів та притягнення до кримінальної відповідальності винних у розкраданні банківського мільярда.

В вечорі, коли обидва мітинги почали сходити нанівець, лідери опозиційних партій – «Дія та солідарність» та «Гідність та справедливість», закликали своїх прихильників продовжити мітинг вночі перед пам’ятником Штефану Великому, для того, щоб вранці 27 серпня, в День незалежності Молдови, зустріти там керівництво країни і не дозволити покласти квіти до монумента. В результаті невелика частина мітингувальників залишилася.
Наступного дня маніфестанти відмовилися розходитися на вимогу поліції покинути територію навколо монументу Штефану Великому для проведення офіційних заходів. В результаті спецназу довелося застосувати силу: людей виносили з площі за руки і ноги, кілька людей заявили, що отримали травми. Після цього площа була оточена кількома кордонами поліції, щоб президент РМ І. Додон, прем’єр-міністр П.Філіп і спікер парламенту А.Канду змогли під свист і крики «ганьба!» покласти квіти і тут же виїхати.

Підсумовуючи обставини
Фактично, протести про-європейської опозиції в Кишиневі 26-27 серпня не стали результативними та на переконання місцевих оглядачів були більш схожими на передвиборчу кампанію, акцію заради акції.
Тим не менш, якими би не були позитивні цілі, які переслідувала опозиція своїм протестом, вона допустила низку помилок серед яких непідготовленість до мітингу, відсутність чіткого плану дій, відсутність чіткого меседжу для своїх прихильників щодо майбутніх кроків для вирішення поточної політичної ситуації в країні, тощо. Це прості і водночас складні речі, однак без них неможливо гуртувати навколо себе людей і ефективно діяти в майбутньому. Всі прекрасно розуміють проблему, однак бажають знайти її вирішенні. Цього нажаль не було помітно.
Натомість влада в цій ситуації виглядала набагато краще ніж опозиція – надання можливості проведення мітингу, забезпечення порядку та недопущення провокацій.

Однак не слід вважати, що лише помилки опозиції привели до фактичного провалу протесаного руху в кінці серпня. Той фон, який складався в інформаційному просторі у провладних ЗМІ напередодні мітингів, також не сприяв успіху майбутньої акції. Так, напередодні була запущена тема «загрози силового захоплення влади», що з одного боку дозволило владі «більш пильніше придивлятися» до майбутніх подій на площі Великий національних зборів, а з іншого – перелякати частину населення, що виступає проти будь-яких силових дій, особливо пам’ятаючи події в Кишиневі 7 квітня 2009 року та на майдані в Києві у 2014.

Крім того, позиції лідерів опозиційного руху були дещо дискредитовані обставинами навколо висилки з країн ЄС громадянки України/Росії Людмили Козловської – голови польського Фонду Open Dialog Fundation за підозрою в шпигунстві на користь Москви та дестабілізації ситуації в регіоні. Адже вони мали контакти з нею. Фонд забезпечував їм візити до європейських країн для зустрічей з місцевими політиками. І це не важливо, що ці контакти могли носити взагалі невинний характер. Поширена інформація про зв’язок опозиційних лідерів нібито з російськими спецслужбами, по суті була компрометуючою.

Тобто, протестний рух був дещо «підбитий на злеті», і остаточно «збитий» 26 серпня паралельним мітингом своїх опонентів. До всього цього ще й додалися власні помилки.
Поки що, бурхливі вихідні в Кишиневі, де факто, можуть зіграти на користь проросійського Президента РМ І.Додона. Той молдовський електорат, який ще сумнівався кого йому підтримувати, може врешті визначитися. Адже на фоні какофонія лозунгів, заяв та дій в рамках останніх протестів, чіткість та визначеність заяв президента, якого незважаючи на минуле та поточний можливий зв’язок з Владом Плахотнюком підтримує значна частина населення РМ, сприймається як «промінь світла в темному царстві».

Тобто сьогодні можна констатувати, що ситуація в РМ напередодні парламентських виборів характеризується поглибленням політичної кризи і зростанням протистояння між владою на чолі з Демократичною партією і її очільником Владом Плахотнюком, та опозиційними партіями, зокрема «Дія та солідарність», «Гідність та справедливість» та Ліберально-демократична партія. Партія Соціалістів РМ проросійського президента країни Ігоря Додона, знаходиться в публічній позиції спостереження за процесом, з одного боку заявляючи про потребу усунення від влади олігархів, а з іншого – не вживаючи більш предметних дій щодо зміни поточної ситуації в країні. Напевно очікуючи сприятливих для себе обставин.

Одночасно з цим можна констатувати, що це не остання ескалація політичної напруги в РМ, адже парламентські вибори не за горами – в лютому 2019 року. І вони обіцяють бути достатньо гарячими. Поки що, за підсумками серпневих подій ігри за перемогу на майбутньому «виборчому берлінале» відбуваються з деякою перевагою влади. Однак за кілька майбутніх місяців ситуація може змінитися. Дії офіційного Кишинева в контексті внесених змін в систему виборів, впровадження податкової реформи, відсутність реакції на заклики опозиції та багато в чому іншому, вже сьогодні негативно сприймаються в ЄС. Так, Євросоюз вже відклав виділення першого траншу макрофінансової допомоги Молдові через скасування результатів виборів у Кишиневі.

Отже, далі буде…

Антон Міхненко

День