Публікації експертів

Чи виникне на Балканах нова монархія

Наявність територіально-етнічних проблем свого часу стало причиною цілого ланцюжка конфліктів і війн на просторах колишньої соціалістичної Югославії. Зараз західно-балканські країни, які утворилися в результаті цих конфліктів, намагаються інтегруватися в спільні європейські і євроатлантичні структури, і деякі вже навіть досягли успіху на цьому шляху. Але сказати, що всі проблеми відносин між країнами регіону вирішені – не можна.

В той же час не існує однозначно правильного рішення для таких проблем, пересування кордонів відповідно до етнічних реалій не тільки не прийнятне в сучасному світі, але і справа невдячна, адже тут у кожного своя правда, а це – прямий шлях до нових конфліктів і нової крові. Тому дотримання принципу непорушності кордонів, що було закріплено в Гельсінському акті залишається основою стабільності всієї Європи. Ситуація з напіввизнаним Косово є більше винятком і її можна трактувати в обидві сторони. З одного боку – Косово поступово нарощує свою суб’єктність при сприянні союзників, в першу чергу, США, а також критично активній позиції місцевих політиків. З іншого – навіть при наявності таких потужних союзників як США суб’єктність Косова не можна назвати повною – існує стійкий пул країн (куди відноситься і Україна), зокрема і в Європі, який займає чітку негативну позицію щодо визнання незалежності краю. І позиція цих країн абсолютно зрозуміла, адже вони мають реальні або потенційні проблеми своєї територіальної цілісності. Та сама проблема анексії Криму Росією, яка активно намагається апелювати саме до «косовського прецеденту». Більш того, нещодавно з’явилася інформація, що Росія не тільки приклала руку до сепаратистських виступів в іспанській Каталонії 2017 року, але і пропонував направити туди своїх «зелених чоловічків».

Треба сказати, що косовське питання об’єктивізує такий феномен як «Велика Албанія», якого побоюються всі албанські сусіди та заперечують навіть союзники. Так склалося історично, що значні албанські анклави існують на території всіх сусідніх країн, наприклад, Сербії, де крім де-факто незалежного Косова є ряд районів з переважаючим албанським населенням. Великий албанський анклав існує в Македонії, де у 2001 році навіть були спроби проголосити незалежність албанських районів за прикладом сусіднього Косова, в результаті пролилася кров. Є албанська меншина в Чорногорії, невелика, але активна. Зокрема, в новій парламентській коаліції країни представлено об’єднання «URA» на чолі з Дрітаном Абазовичем, етнічним албанцем.

Сама ідея «спільної албанської держави» має високу підтримку серед етнічних албанців. Зробити кордони Албанії «етнічними» сьогодні згодні 80% населення Косово, понад 70% жителів Албанії та понад 50% македонських албанців. При цьому близько половини респондентів в Косово і 40% в Албанії вважають, що поява албанської держави в її найширших етнічних кордонах можлива в досяжному майбутньому.

Але керівництво самої Албанії дуже обережно ставиться до публічних висловлювань щодо «Великої Албанії». У своїх словах та діях воно намагається рухатись в межах стратегії, яка свого часу була неформально накреслена західними лідерами – входження всіх країн регіону до спільного європейського дому, без кордонів, де всі албанці зможуть відчувати себе разом. До речі, як і ті самі серби, які за фактом також є етнічно розділені.

Отже албанські лідери активно будують відносини в регіоні, головною метою яких є стирання кордонів, в першу чергу, економічних, освітніх, гуманітарних та інших. Саме Албанія є ініціатором т.зв. «міні-Шенгена», який включає Албанію, Македонію, Сербію та Чорногорію. Наступним логічним учасником цього об’єднання має стати Косово. Розвитку інтеграції з Приштіною в усіх сферах, без формального об’єднання, офіційною Тираною приділяється підвищена увага. Наприклад, регулярно проводяться спільні урядові засідання.  На початку жовтня було прийнято широку програму співробітництва в 13 сферах – від створення спільної баскетбольної ліги до розвитку зв’язку 5G. Також  розглядається передача албанського порту Дуррес на адріатичному узбережжі під митний контроль Косова.

Велика увага приділяється і албанським муніципалітетам в Сербії (Прешево, Медвежево та Буяновац). Створений Спільний фонд фінансової підтримки (разом з Косово) місцевим албанцям. Не знімається з порядку денного і питання «обміну територіями» між Сербією та Косово – трьох муніципалітетів на півночі краю на три вищеназвані сербські муніципалітети, хоча ця ідея не підтримується на рівні ЄС і США.

Тож виникає питання – що може створити для албанців відчуття єдиної держави без формального створення «Великої Албанії»? Навіть коли падуть євросоюзівські кордони? Можлива відповідь може здатися неочікуваною – це монархія. Яка не буде мати реальних повноважень, але буде спільною точкою тяжіння, таким собі духовним центром для різноконфесійних албанців.

Хоча сучасна історія албанської монархії досить коротка, король Зогу І правив з кінця 1920-х до 1938 року, а потім був змушений відправитись в еміграцію. Його нащадок Лека І намагався декілька разів повернутися до Албанії після падіння комуністичного режиму, але місцеві політики вбачали в ньому конкурента, тому створювали йому проблеми. Остаточно повернутися на батьківщину королівський дім зміг тільки 2002 року. З 2011 року головою монаршої родини є наслідний принц Лека ІІ.

З 1990-х років продовжуються і суперечки щодо відновлення в Албанії монархії – конституційної, умовної, але монархії. Навіть відбувся референдум з цього питання який дав негативний результат. Але тоді була інша політична ситуація. І зараз вона змінюється. Неформальна роль королівської родини в албанському суспільстві і політикумі в останні роки підвищується. Так, у 2016 році на весіллі Лекі ІІ та Елії Захарії, яке проходило в Королівському палаці в Тірані, були присутні не тільки представники європейських монарших фамілій, але і все політичне керівництво Албанії. А молодих благословили духовні лідери всіх основних релігійних конфесій країни, зокрема і православної. А нещодавно на світ з’явилася наслідниця престолу – принцеса Джеральдіна, названа на честь своєї бабусі, яка була діючою королевою Албанії.

Цікаво, що сам Лека ІІ відомий як прихильник незалежності Косово та має тісні зв’язки з косовським керівництвом в Приштіні. Найкращим  рішенням для Косово та Албанії він вважає об’єднання цих територій під егідою відновленої албанської монархії, а сама королівська родина активно працює над «руйнуванням бар’єрів між албанцями та сприянням їх об’єднанню на Балканах».

Тому не можна виключати, що надання албанському монаршому дому певного формального статусу може бути подано політичним керівництвом Албанії як замінник «Великої Албанії». Тим більше, що сам офіційний титул династії – «король албанців» – не має визначеної територіальної прив’язки. Можна навіть передбачити і можливий термін «реставрації» – 2025 рік, коли нинішнім керівництвом Албанії обіцялося об’єднання всіх албанців. Ймовірно, малося на увазі вступ країн регіону в Європейський союз, але чи вдасться завершити процес вступу до цього часу – це питання. Тому варіант з відновленням монархії може стати тут Тірані в нагоді.