Сектор безпеки України
19 Лютого 2018 14:29

НЕ «МІНСЬКОМ» ЄДИНИМ: ПЕРЕГОВОРИ ПО ДОНБАСУ РОЗШИРЮЮТЬ ГЕОГРАФІЮ

На цьогорічній Мюнхенській конференції з питань безпеки «гвіздком» української програми стала доповідь експерта Колумбійського університету Річарда Гоуана щодо участі миротворців  ООН на Донбасі. Документ було оприлюднено за декілька днів до форуму і окремі деталі проекту стали предметом активного обговорення в українській медіасфері. На переконання багатьох, 40-сторінкова аналітична записка дає можливість зазирнути за лаштунки переговорного процесу у форматі  Волкер-Сурков. Але цього виявилось недостатньо для того щоб втамувати   інформаційний  голод, що виник навколо зустрічей спецпредставника Держдепу США та радника Путіна. Чимало питань залишається стосовно практичних аспектів реалізації «миротворчого» сценарію, який Захід і Росія виписують надто широкими мазками. Вочевидь, готових відповідей не мають і безпосередні учасники переговорів.

Нинішній статус-кво на Донбасі не задовольняє ні Кремль, якому санкції дошкуляють все болючіше, ні бізнес-еліти ЄС, які  бажають відновити «business as usual» з Росією, ні Білий дім, в якому хазяйнує президент, готовий зняти з паузи стратегічні відносини з Москвою.  Похована під уламками Мінських домовленостей Нормандська четвірка на даному етапі не має достатньо важелів для того щоб зрушити ситуацію з мертвої точки. Більш того, мовчазна згода Парижу та Берліну на першість діалогової платформи Волкера-Суркова в питанні миротворців на Донбасі вказує на те, що локомотивом переговорів стає діалог представників США та РФ. З огляду на це, Київ робить ставку на Вашингтон, сподіваючись, що Штати проторують нашій державі шлях до прямих переговорів з Росією в рамках, які не дозволятимуть Москві переводити стрілки на своїх маріонеток з ОРДЛО.

Втім, попри чотири раунди переговорів,  потенціал човникової місії Волкера  залишається суттєво обмеженим в умовах загальної кризи довіри  у стосунках Москви та Вашингтона. Як наслідок, навіть проміжні результати перемовин інтерпретуються сторонами конфлікту по-різному.  Тому підвищити ефективність тиску на Кремль можна через  відкриття нових діалогових майданчиків. Важливий канал політико-дипломатичного впливу має забезпечувати НАТО. Природно, що у фокусі Альянсу перебуває широкий контекст регіональної безпеки, елементом якого є проект миротворчого контингенту на сході нашої країни.  Тому важливим кроком у цьому напрямку може стати зустріч головнокомандувача Об'єднаними збройними силами (ОЗС) НАТО в Європі Кертіса Скапаротті і начальника Генштабу Збройних сил РФ Валерія Герасимова в Баку. Діалог між США та РФ на цьому рівні перебуває у замороженому стані з 2013 року, коли адміністрація екс-президента США Барака Обами наклала заборону на особисті контакти між главою ОЗС НАТО і його російським колегою. Зустріч  планується з вересня минулого року і анонсувалась на кінець січня цього року. Втім,  візит Скапаротті та Герасимова до Баку було відтерміновано. Попри те, що широкий загал тримають осторонь деталей порядку денного і нових термінів  переговорів, можемо припустити, що вони розпочнуться в найближчі тижні.

Також увагу привертає інша обставина, а саме вибір столиці Азербайджану в якості  майданчика для діалогу американського та російського воєначальників.

Про що говоритимуть генерали в Баку?

Головнокомандувач силами НАТО в Європі і глава Генерального штабу Збройних сил Росії повинні провести ґрунтовну розмову щодо питань, які формують американо-російський порядок  денний. Тому, швидше за все, не залишиться без уваги проблема розміщення миротворчих сил на Донбасі. У зв'язку з цим вкрай важлива синхронізація зустрічей Волкера-Суркова і Герасимова-Скапарротті. Такий крок продемонстрував би можливість досягнення Росією та США певного консенсусу щодо розміщення миротворчих сил ООН на Донбасі.

Воєначальники США і РФ мають що обговорювати в питанні скорочення стратегічних озброєнь. Останнім часом з вуст серйозних політиків звучали натяки про можливість  застосовування ядерної зброї. Фактично з питання знято табу, і та чи інша держава легко оперує можливістю застосування ядерної зброї. Очевидно, що ні американці, ні росіяни не збираються застосовувати зброю масового ураження один проти одного. Отже, її використання допускається на території третьої країни. Відповідно, в результаті зустрічі Скапарротті і Герасимова важливо отримати підтвердження що США і РФ пам'ятають про ті зобов'язання, які вони брали на себе, виступаючи, підписантами угод щодо скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, а також міжнародних гарантій безпеки, в тому числі Будапештського меморандуму.

Окрім того, візит  Скапарротті до Баку – чудова можливість поглибити діалог Азербайджана та Альянсу. Хоча Азербайджан є членом Руху неприєднання і не прагне стати членом того чи іншого політичного блоку, Баку активно підтримує прямі контакти з НАТО в рамках різних програм. Наприклад, азербайджанські військовослужбовці несуть службу на території Ісламської республіки Афганістан, виконуючи свій миротворчий обов’язок. В цьому контексті варто нагадати про нещодавнє відкриття  транспортного коридору  - залізничної магістралі Баку-Тбілісі-Карс. Через Казахстан цей проект матиме сполучення з Афганістаном. Таким чином, НАТО отримає можливість суттєво розширити потенціал логістичної підтримки міжнародної операції в Афганістані.

Новий діалоговий майданчик

Баку підтримує збалансовані відносини як з Росією, так і Україною. Між нашими країнами немає істотних ексцесів, які могли б зіпсувати контекст зустрічі представників американського і російського командувань. У всякому разі, РФ і США самі зупинили свій вибір на Азербайджані. Так що можна говорити про наявність передумов для створення бакинського діалогового майданчика між Вашингтоном і Москвою, НАТО і Росією.

Важливо додати,  що Азербайджан не присутній на переговорах як модератор, тож жодним чином не обтяжуватиме діалоговий простір. Більше того, офіційний Баку не може висувати  серйозних геополітичних ініціатив, поки не буде знайдено вирішення Карабахського конфлікту. Тільки після  відновлення територіальної цілісності  Азербайджан зможе сам щось пропонувати.

В той же час карабахський конфлікт навряд чи опиниться у фокусі  Скапарротті та Герасимова. Я не думаю, що Азербайджан може домогтися якихось преференцій від   факту такої зустрічі в Баку, адже ні РФ ні Америка не допустять, щоб азербайджанській стороні були надані преференції за рахунок вірмен. За аналогією з розміщенням миротворчих сил в Україні, обговорення в тристоронньому форматі між США, РФ і Азербайджаном Карабахського конфлікту може дати результат тільки в тому випадку, якщо мова йтиме про контингент миротворців. В контексті ролі такої місії у врегулюванні Нагірно-Карабаського конфлікту постають питання чисельності контингенту та номенклатури його озброєння, переліку країн, які долучяться до миротворчої діяльності,   визначення територій, на яких розмастяться миротворці і т.д.

До того ж у квітні Вірменія матиме іншого президента, з урізаними повноваженнями, і очевидно, що не він буде впроваджувати порядок денний врегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту. В Єревані повинна відбутися трансформація форми правління з президентської на парламентську республіку. Тож більш предметно і детально говорити про ситуацію навколо Карабахського конфлікту можна буде тільки після закінчення процесу трансформації політичного ландшафту Вірменії. Також в квітні поточного року в Азербайджані відбудуться президентські вибори. Відповідно, в цей період для двох держав дуже важливо зберегти наявний статус-кво.

Рауф РАДЖАБОВ,

політичний аналітик, керівник дослідницького центру «3rd View» (Баку),

Володимир СОЛОВ’ЯН,

керівник зовнішньополітичних проектів