Сектор безпеки України
30 Грудня 2016 18:59

ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ: ПІДСУМКИ 2016 РОКУ – АНАЛІТИКА ЦДАКР

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння пропонують власні підсумки 2016 року у сфері безпеки і оборони, які суттєво впливатимуть на початок і першу половину 2017 року.

Протягом 2016 року війна на знищення України продовжувалася Кремлем із використанням усіх можливих засобів. При цьому слід відзначити тенденцію переведення війни у більш приховану політичну площину. Відповідно, слід очікувати, що найбільш небезпечна стадія московського наступу ще попереду, - вона співпадатиме із моментом найбільшого ослаблення чинної влади. Враховуючи безпрецедентне ослаблення власне путінської Росії та намагання Кремля встановити новий формат відносин зі США, варто розглядати можливість критичного моменту в 2017 році.   

Війна протягом трьох років не об’єднала Україну. Більше того, внаслідок паліативних стратегій чинної влади спостерігається соціальний розкол українського суспільства (у той час коли патріотично налаштована частина веде реальну війну з російськими окупантами та найманцями на сході країни, інша частина повністю відсторонена від цих подій – цьому сприяє не лише агентурна мережа РФ, але й дії власне української влади).

Рік 25-ї річниці відновлення Україною незалежності характерний різними, у тому числі, суперечливими трендами у галузі політики безпеки. З одного боку, є досягнення української дипломатії, існує єдність ЄС та США щодо збереження санкцій проти Росії, що стало результатом використання дипломатичних, інформаційних та економічних інструментів. Але разом з цим набирає обертів тенденція щодо розчарування Західного світу нереалізованими шансами та можливостями для України через дії нинішньої влади, що системно себе компрометує.

Вибори президента в США стали подією, що може суттєво змінити безпекову ситуацію довкола України. Так, соратник Трампа, колишній спікер Палати представників Ньют Гінгріч вже зазначив, що новообраний президент США може скасувати до 70 відсотків указів президента Барака Обами. «Я думаю, що в перші дні після свого призначення він скасує 60% або 70% указів, які йому дістануться у спадок від Барака Обами, просто наклавши вето на різноманітні укази, які Обама не зміг провести через Конгрес». Звісно, це збільшує зовнішньополітичні ризики для України.

 І все ж, наприкінці грудня відбулася дуже вагома позитивна подія щодо України: світ фактично визнав Росію окупантом. А саме, Генеральна асамблея ООН схвалила резолюцію під назвою «Стан з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)». Росію віднині визнають державою-окупантом, а Крим — окупованою територією. 70 країн підтримали резолюцію, 77 утрималися, а 26 країн проголосували проти. При цьому, варто запам’ятати деякі країни, що голосували проти: Білорусь, Вірменія, Китай, Індія, Іран, Казахстан, Південна Африка, Сербія, Узбекистан. Йдеться про низку країн, із якими Україна має достатньо тісне співробітництво.

До цього слід додати, що у поточному році американський сенатор Джон Маккейн та німецький парламентарій, голова комітету Бундестагу із зовнішньої політики Норберт Рьотген визнали Путіна злочинцем. Це дуже важливі епізоди року, які можуть призвести до незворотних наслідків для нинішнього хазяїна Кремля.

Масштабна російсько-українська війна - малоймовірна

Виклик великомасштабної війни не зник, але різко зменшився. Цьому сприяли передусім такі тенденції та події у ЗСУ: різке покращення оперативного реагування на рівні рот-батальйонів у зоні бойового зіткнення, суттєве покращення бойового вишколу, в тому числі, на оперативно-стратегічному рівні, значне покращення стану матеріально-технічного забезпечення військ та переозброєння. Хоча на стратегічному рівні системне переозброєння поки що не відбувається, Україна йде шляхом створення повного циклу виробництва бойових ракет та вже випробувала вітчизняний аналог крилатої ракети. На цьому етапі Кремль визнав лінійний наступ із застосуванням своїх ЗС недоцільним та неможливим. У цьому контексті слід вітати намір влади збільшити Державний оборонне замовлення України на 2017 рік на 10-20% порівняно з 2016 роком (повідомлення Міністерства економічного розвитку і торгівлі, 28 грудня), що дає підстави сподіватися саме на нарощування технічних засобів у зоні бойових дій.

На цей час Москва обрала шлях виснажливої війни низької інтенсивності, яка в разі продовження українським керівництвом курсу на пасивну оборону, у 2017 році може негативно вплинути на морально-бойовий дух військ. Навпаки, перехід до активної оборони за умов розвитку тенденції нарощування сучасних озброєнь і військової техніки, застосування у бойових діях виключно професійного ядра (але зі зміною мотиваційного пакету, який зробить професіоналізацію ЗСУ реальною справою) здатен переламати хід війни та вимусити Кремль повністю перейти до політично-дипломатичної війни з відмовою від використання воєнного важеля.

Водночас, відкидати можливість великомасштабної війни не можна. Більше того, фахівці спостерігають перехід власне воєнної загрози у хронічну форму. В разі конфронтації РФ та США можна очікувати масованих ударів та наступу РФ – на цей час слід констатувати підготовку населення РФ потужною пропагандистською машиною. Навіть більше: Москва впроваджує тези війни для зондування й вивчення реакції світу й власного населення. Саме наприкінці року було розкручено у ЗМІ найгірший сценарій розвитку ситуації, коли РФ вирішує задіяти увесь бойовий арсенал, включно з ВПС, ВМС, використанням балістичних ракет тощо.

Росія веде інформаційні війни та постійно змінює підходи у проведенні інформаційно-психологічних операцій

Зокрема, за публікацію у ЗМІ замовних матеріалів про звернення до президента України різноманітних «трудових колективів» із проханням відновити економічні відносини з Росією агенти російського впливу пропонують від 500 до 1000 дол. США (повідомлення українських ЗМІ 27 грудня).

Слід казати про тенденцію модернізації російських впливів до більш якісних і таких, що відбуваються через треті країни або через використання нових лідерів громадської думки як агентів впливу.

Москва взяла курс на впровадження небезпечної ідеї замирення 

Як вже відзначали експерти ЦДАКР, 1 грудня президент РФ Володимир Путін затвердив нову концепції зовнішньої політики Росії. Документ значною мірою присвячено пошуку нових форматів відносин з США, небезпечних для України. Щодо України у документі вказується, що «Російська Федерація зацікавлена в розвитку всього різноманіття політичних, економічних, культурних і духовних зв'язків із Україною на основі взаємоповаги, вибудовування партнерських відносин у разі дотримання своїх національних інтересів». Більше того, в концепції зазначається, що війна на Донбасі є «внутрішньоукраїнським конфліктом». Отже, на тлі посилення тисків на Київ збоку Москви просувається вкрай небезпечна ідея «замирення»

Виклики для України на міжнародній арені залишаються вкрай небезпечними

Зокрема, ідея новообраного президента США Трампа щодо діалогу з Путіним хоча й відкидає поки що «перезавантаження», може насправді трансформуватися у загрозливу для України тенденцію. Українські експерти переважно вважають, що Трамп вибудовуватиме прагматичні відносини з РФ, однак не виключена й негативна реакція частини американського суспільства через сформовану недовіру до Росії та її лідера. А деякі впливові американці вже пішли у наступ. Зокрема, сенатор від штату Арізона Джон Маккейн (12 грудня) назвав Путіна «злочинцем» та висловив переконання, що Дональд Трамп дослухатиметься до порад і вестиме політику стосовно Росії з позиції сили.

І, хоча президент США Барак Обама підписав указ про нові санкції щодо Росії через кібератаки під час президентських виборів (повідомлення 29 грудня, обмеження стосуються шести осіб і п'яти російських організацій, включаючи ФСБ, анонсовано висилку з країни 35 російських дипломатів), варто очікувати все ж таки іншого повороту у зовнішній політиці США.

На певну проблему наприкінці 2016 року перетворилися й відносини з  Ізраїлем: прем'єр цієї країни розпорядився мінімізувати контакти з Україною (26 грудня) – так Нетаньяху відреагував на голосування членів Ради Безпеки ООН за резолюцію щодо єврейських поселень на західному березі річки Йордан.

Україна фактично втратила потужного сусіда як союзника

Збиття російського військового літака турецькими ППО, потім неочікуване зближення Росії та Туреччини і, як наслідок, домовленість про будівництво газопроводу «Турецький потік» - усе це ланки негативної тенденції щодо зближення РФ та Туреччини, при цьому інтереси України, на жаль, залишатимуться поза увагою даного процесу.

Більше того, Туреччина та США наприкінці року обмінялися негативними посланнями. Згідно із заявою президента Туреччини Ердогана, США та їхні союзники в операції у Сирії надавали підтримку екстремістським угрупованням, в тому числі «Ісламській державі» (ІДІЛ). А Держдепартамент США відкинув ці звинувачення і назвав їх «сміхотворними».

Росія не наважується будувати міст в Крим

Наприкінці року стало відомо, що конкурс на будівництво залізничних підходів до Керченської мосту, що мав вести до окупованого Криму, не відбувся, оскільки на нього не надійшло жодної заявки. За умовами конкурсу, побудувати залізницю до Керченської мосту потрібно було до листопада 2019 року, а контракт оцінювався у 16,9 млрд. рублів. Отже, путінський режим отримав ще один логічний удар – рефлексію окупації українських територій.

Україна залишається не дуже привабливою країною для бізнесу

Наприкінці року стало відомо, що за версією журналу Forbs Україна посіла 74 місце у рейтингу найкращих країн для бізнесу (до першої десятки рейтингу загалом виданням включено сім європейських країн, а також Гонконг, Нову Зеландію та Канаду). При цьому Україна посіла у рейтингу 74-те місце, між Індонезією та Вірменією, а автори відзначили, що окупація Росією Криму і триваюча агресія на сході України шкодять економічному зростанню. Цікаво, що Польща у рейтингу посідає 31-е місце, Угорщина – 41-е, Грузія – 43-е, Румунія – 45-е, Молдова – 77-е, а Росія – 79-е.

Водночас, Україна отримала другий транш фінансової допомоги ЄС у сумі 55,125 млн. євро згідно з Угодою про фінансування, укладеною між Урядом України та Європейською комісією у 2014 році. Йдеться про угоду, яка також відома за назвою «Контракт з будівництва держави» (State building contract) та передбачає надання безповоротної допомоги до бюджету України.

Крім того, у грудні 2016 року нижня палата Конгресу США схвалила надання військової допомоги Україні на суму 350 млн. доларів у 2017 році.

Корупція та розчарування населення як головні виклики Українській Державі

Корупція, як зазначалося вище, знову стає найбільшим подразником для країн, що підтримують Україну. Корупція та пов’язані із нею прояви і зловживання, не лише гальмують розвиток держави, але й створюють загрозу загальнонаціонального характеру.

Слід звернути увагу на вже згадувану публікацію Die Welt (12 грудня), яка стала типовою відносно України у даний час. А саме, видання вказує на те, що Україна втрачає своїх останніх помічників через корупцію. Захід засумнівався у ефективності своєї допомоги Україні. «Боротьба з корупцією застопорилася, правоохоронні органи не стали достатньо незалежними, а олігархи впливають на політичні партії», - це загальні тези повідомлень про Україну, які дедалі створюють небезпечні впливи. Варто нагадати, що в середині квітня 2016 року авторитетне британське видання The Financial Times писало, що Україна ризикує повторити свою недавню історію.

Вигадані цінності на тлі деградації еліт та суспільства

Безвізовий режим можна окреслити як найбільш цікаву українцям подію. Або фантом, досить добре оформлений та прикрашений штучним уявленням про краще, більш яскраве життя.

…А зростання бідності в Україні перетворилося на суцільну загрозу. Деякі фахівці, наприклад, виконавчий секретар Комітету з системного аналізу Президії НАН України Юрій Костюченко каже про спотворення інформаційного поля, роз’єднання політичних та інтелектуальних еліт, поширення паніки, зневіри, соціальної апатії (http://www.radiosvoboda.org/a/28198298.html). Плюс він також відзначає, що набрала обертів тенденція радикалізації суспільства. При цьому, на переконання фахівця, «суттєвою проблемою і викликом є те, що національні й міжнародні політичні еліти замінюють реальну політику політтехнологіями».

Ідеї, що нав’язуються

Варто стримано сприймати соціологію. Будь-яку. І про рейтинг Путіна, і про сприйняття суспільством душогубів на кшталт Сталіна чи Івана Грозного, і про готовність суспільства реагувати на ті чи інші події.

І все ж, не можна не звернути увагу на таку інформацію: якщо мітинги та демонстрації відбудуться, 20% населення готові взяти в них участь. Не готові до участі в протестах - 62%. Майдан-3 у 2017 році припускає 38% респондентів. Це результати соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова (16-20 грудня 2016 року в рамках проекту MATRA посольства Нідерландів).

Найбільш негативні внутрішні тенденції

Значна кількість оглядачів авторитетних видань та іноземних експертів, що так чи інакше говорять про українські підсумки 2016 року, на різний манер обіграють тезу про «вбивче зволікання з принциповими рішеннями».

Має місце тотальне розчарування населення України діяльністю влади, зокрема, найвищих посадових осіб держави. Протягом другої половини року відбувалося переосмислення ролі та місії чинного президента України, а також його оточення. Запровадження електронної системи декларування активів та статків шокувало суспільство. Та й викликало досить неоднозначну реакцію низки іноземних країн. За умов вдалого поширення публікацій народного депутата Олександра Онищенка, поширення інформації щодо «офшорного скандалу» та висвітлення у ЗМІ іспанських маєтків самого Петра Порошенка та його найближчого оточення у 2017 році можливі негативні публічні реакції окремих груп населення.

Усе це набирає обертів на тлі поширенні популізму та агресії, втілення в усі сегменти буття ідеології примітивних стосунків. Крім того, збільшується доступність для населення як традиційних, так і новітніх видів озброєнь, що не може не викликати занепокоєності.

Зовнішній вигляд майбутніх ЗС України фактично не визначено

Через три роки після війни військово-політичне керівництво України не визначилось, яку армію будує.

«Через три роки українська армія повністю буде контрактною», – завило Міноборони 29 грудня, зазначивши, що «за «нормами мирного часу» на службу приймуть 250 тис. чоловік». При цьому обіцяна Держпрограма розвитку ЗСУ до кінця 2016 року так і не з’явилася.

«На сьогодні у ЗСУ прийняті понад 67 тис. осіб на військову службу за контрактом. У тому числі, понад 7,5 тис. офіцерів». Враховуючи, що офіцери – це завжди професійна складова (навіть коли, як в СРСР, існують ганебні механізми для штучного утримання офіцерів), йдеться про 59,5 тисяч. Насправді про реальний показник професіоналізації ЗСУ можна буде говорити, коли стане відомий інший критерій – кількість «відпливу», тобто звільнення контрактників (при цьому, без урахування механізмів знову таки їх штучного утримання). 

Проблема національного лідера залишається гострою

Рейтинг чинного президента Порошенка у 2016 році різко впав. Відповідне дослідження проведено на замовлення Українського інституту майбутнього у листопаді 2016 року. На відкрите запитання «Чи є зараз в Україні політичний лідер / лідери, яким ви довіряєте?» 70% опитаних відзначили, що такого лідера в нашій країні немає. Серед тих респондентів, які вважають, що лідери у нас є, найбільшою довірою користується Ю.Тимошенко (18,8%) та П.Порошенко (13,9%). Також в числі лідерів були названі О.Ляшко, М.Саакашвілі та А.Садовий (по 7-8%). Зі згаданих політиків хіба що Садового можна не звинувачувати у популізмі. Отже, таке положення справ є вкрай негативним, оскільки свідчить про впливовість та дієвість маніпуляцій та інформаційних технологій. Відтак, хоча за П.Порошенка нині голосувало б близько 21,1% з тих, хто пішов би на вибори, його позиції залишаються недосяжними для інших потенційних кандидатів.

Згідно із дослідженням оглядача «Дзеркала тижня» Олександра Шульги (який використовував дані досліджень Інституту соціології НАН України, Київського міжнародного інституту соціології, Соціологічної групи Рейтинг, Соціологічної служби Центру Разумкова, Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва», що проводилися впродовж 2016 р.; http://gazeta.dt.ua/SOCIUM/suspilstvo-2016-12-pidsumkovih-tez-_.html), «абсолютна більшість діяльністю чинних голови держави та уряду повністю чи скоріше незадоволена. Таких на кінець року — 81%. Протилежної думки дотримуються лише 16%. Як наслідок — на цьому етапі відносна більшість бажає дострокових виборів — як парламентських, так і президентських, а також не бажає переобрання чинного президента на другий строк».  

Загалом у суспільстві домінують негативні настрої та розчарування…

Аналіз матеріалів фахівців (дослідників у сфері вивчення громадської думки) та власні спостереження експертів ЦДАКР свідчать, що найбільш гострими на кінець поточного року виявилися такі почуття співвітчизників: зростання роздратування й недовіри, наявна тривога та невизначеність. Є підстави казати, що не зникла й надія, однак домінуючими залишилися саме негативні думки й емоції – внаслідок нереалізованих бажань та сподівань. Це є вкрай небезпечною тенденцією та має стати важливим сигналом для влади. До речі, неприємне відкриття, що переважна більшість представників влади тримає гроші в готівці, викликало не стільки обурення населення, скільки стрімке зростання недовіри. А також зменшило рівень бажання чекати результатів обіцяних реформ.  У суспільстві України кінця 2016 панує небезпечне для влади тотальне невдоволення нею.

Потрібні зміни в управлінні оборонною промисловістю та в ідеології побудови оборони

З одного боку, Київ має продовжувати перемовини щодо надання країні передових оборонних озброєнь та технологій для створення нових виробництв. З іншого, за відсутності змін західні оборонні компанії не наважаться на зближення з Україною. Ці питання цілком у зоні компетенції та відповідальності влади, зокрема, Президента України.

Додає негативу й те, що залишаються нерозв’язаними важливі для суспільства вузли у сфері національної безпеки (експерти ЦДАКР вказували на це у випуску «ВіР» №23, однак змушені повторити). А саме, до сфери запитань та претензій до воєнно-політичного керівництва України слід віднести відсутність результатів розслідування стосовно збитого над Луганським аеропортом Іл-76 та Іловайської трагедії, а також щодо сумнівних успіхів Державного концерну «Укроборонпром». Останній звинувачується у невиконанні замовлень з поставок озброєнь у війська, а також тотальній корупції. Це є наявними свідченнями відсутності ефективного демократичного цивільного контролю над сектором безпеки, що додає козирів зовнішньому агресору.

Експерти ЦДАКР вимушені вкотре наголосити, що відсутність ефективного діалогу чинної української влади з народом вже перетворилася на виклик власне владі, на реальну загрозу їй. Це також створює тепличні умови для ворога щодо реалізації реваншизму або хоча б окремих змін, особливо в умовах пошуку Кремлем нових форматів відносин із США. На тлі потужних, поступово зростаючих загроз Україна й надалі залишається вразливою та привабливою для ворога мішенню.

Україна все ж таки важлива для Європи

Є підстави завершити огляд важливою позитивною тезою. А саме, голова комітету закордонних справ Європейського парламенту Ельмар Брок  зазначив наприкінці грудня поточного року, що Україна - «це країна, яка має стратегічне значення для Європи». Він додав, що «успіх демократичної України — це найкраща відповідь популістським настроям у Європі». Це відбулося під час дискусії щодо Стратегії зовнішньої політики України в межах проекту «Аудит зовнішньої політики України».

Отже, у таких суперечливих умовах Київ має постійно доводити світові, що співпраця з Україною буде успішною та корисною