Сектор безпеки України
01 Жовтня 2018 15:32

Основні виклики та ризики для України у другій половині вересня 2018 року

Основні виклики та ризики для України у другій половині вересня 2018 року

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини вересня 2018 року.

Азов у фокусі російсько-української війни

Протягом вересня вістря російської агресії в Україні було повернуте в сторону акваторії Азовського моря. Росія продовжує перешкоджати торгово-економічній діяльності України через постійні «інспекції» (фактично затримання) кораблів, які прямують в українські порти та у зворотному напрямку. Також, за повідомленням Військово-Морських Сил ЗС України (ВМСУ) перехід через Керченську протоку 23 вересня українських військових кораблів ( пошуково-рятувальне судно «Донбас» та морський буксир «Корець») проходив у складній обстановці та супроводжувався небезпечними інцидентами з боку сил Росії.

В морському вимірі російськоукраїнської війни Москва не обмежена рамками дипломатичного процесу, як у випадку Донбасу. Навпаки, білі плями в площині правової регламентації режиму Азовського моря ускладнюють механізм міжнародної реакції на дії Кремля. Нагадаємо, що в Азовському морі відсутній державний кордон між внутрішніми водами України та РФ. Таке положення створює сприятливе середовище для провокацій з боку Росії.

В ЦДАКР вважають, що мета, з якою російське командування вдається до шантажу – відкоригувати стратегію Києва щодо реінтеграції Криму (до прикладу, в питанні відновлення постачання води). Також в Москві можуть плекати надію в перспективі вийти на двосторонню угоду про статус Азовського моря, в якому Україна ( нехай і завуальовано) визнала би півострів російським.

Втім наразі офіційний Київ рухається в протилежному напрямку. Очільник вітчизняного МЗС Павло Клімкін днями заявив, що Україна перегляне всю договірну базу з Російською Федерацією. Перший важливий крок на шляху до припинення дії міждержавних договорів з країною-агресором уже зроблено – Договір про дружбу і партнерство між Україною та Росією не подовжено. Постає питання – чи спіткає подібна доля україно-російський Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року? В найближчій перспективі, схоже, що ні. Принаймні, такий висновок можна зробити зі слів міністра: «…Договір стосовно Азову – звичайно, він не буде працювати в майбутньому. Але коли ми припинимо його дію – це інше питання» – зазначив Клімкін.

Справді, одностороння денонсація цього договору може ускладнити позиції Києва в міжнародних судах. Втім не варто забувати, що даний документ фактично блокує можливість звернення до Феміди, зокрема Міжнародного трибуналу ООН з морського права. Так, відповідно до статті 4 Договору, «спори між Сторонами, пов’язані з тлумаченням та застосуванням цього Договору, вирішуються шляхом консультацій та переговорів, а також іншими мирними засобами за вибором Сторін». За оцінкою експертів ЦДАКР, для врегулювання проблеми Азовського моря Київ має порушувати питання про перехід до Конвенції ООН з морського права. Складовими цього процесу стане делімітація та переділ морської економічної зони.

Попри запізнілу дипломатичну реакцію, наразі вимальовується послідовність дій офіційного Києва у відповідь. Важливий аспект – фокусування уваги міжнародної спільноти на тому, що санкції проти Росії мають бути посилені у відповідь на її спроби окупувати Азовське море. На цьому, зокрема, наголошував президент Порошенко під час виступу на 73-й Генасамблеї ООН у Нью-Йорку.

Паралельно має відбуватись створення військово-морських сил на Азовському морі. Планується, що вже до кінця року в Бердянську функціонуватиме база ВМС ЗСУ. Відповідне рішення прийнято 6 вересня на засіданні Ради нацбезпеки та оборони. Невдовзі перші два артилерійські бронекатери проекту 58155 «Гюрза-М» були спущені на воду. За оцінкою експертів ЦДАКР, ці катери ідеально підходять для неглибокого Азовського моря і можуть гідно протистояти росіянам.

Директор ЦДАКР Валентин Бадрак відзначає: «Створення такої бази – абсолютна необхідність, особливо, якщо врахувати, що ми можемо певною мірою залучити західних партнерів, в тому числі американців, до посилення оборонних спроможностей на Азовському напрямку. Добре відомо про допомогу США при побудові бази морської піхоти в Очакові. Склалась хороша динаміка взаємин зі Штатами, і згодом американці підтримуватимуть Україну при створенні морської бази в Азовському морі».

В цьому контексті ватро відзначити успішне завершення епопеї навколо передачі ВМСУ двох патрульних катерів класу Island. За оцінкою української сторони ці човни ще 25-30 років прослужать військовим ВМСУ, зважаючи на їхній хороший стан. Тим не менш, на катерах відсутнє озброєння. За деякими даними, катери будуть оснащенні українським озброєнням (бойові модулі «Катран» і Переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК)). При цьому модернізація катерів триватиме до осені наступного року.

Контроль над Керченською протокою робить стратегічне положення України вразливим перед загрозами конвенційного характеру. Не маючи достатньо переваг на морі, Україна повинна посилитися з берега. Компонентами цієї тактики є високий рівень бойової підготовки підрозділів спеціального призначення, проведення протидесантних операцій, в тому числі з облаштуванням ділянок протимінних загороджень. «Незабаромберегова лінія оборони буде посилена ракетними комплексами «Нептун», які можуть вражати цілі на дальності 280-300 кілометрів. Після цього риторика Росії істотно зміниться» – переконаний директор ЦДАКР Валентин Бадрак. На думку аналітика Центру Михайла Самуся, «Оскільки акваторія Азовського моря є невеликою, можна використовувати ракетні системи залпового вогню або артилерію сухопутних військ для підсилення берегової оборони ВМС».

Миротворці на Донбасі – рік без прогресу

26 вересня президент України Порошенко в рамках 73-ї сесії Генасамблеї ООН закликав ввести миротворчу місію на Донбас. За попередніми повідомленнями Україна, Німеччина, Франція та США готують до внесення на голосування Ради Безпеки ООН проект резолюції про розгортання контингенту миротворців ООН на Донбасі. Цю інформацію підтвердив колишній міністр закордонних справ ФРН Зігмар Габріель. Він зазначив, що ухвалення миротворчого мандата ООН на Донбасі стане метою Берліна під час головування в Раді Безпеки на початку 2019 року. Та навіть попри консолідовану позицію України та Заходу перезапустити ініціативу щодо миротворців не вдасться без згоди Кремля.

В серпні 2017 року Україна підготувала робочий варіант резолюції про розміщення миротворців на Донбасі. Однак тоді Захід вирішив віддати м’яч Росії, сподіваючись, що це спонукатиме Москву обрати конструктивний підхід до вирішення питання. На розгляд ООН потрапив кремлівський проект, від якого і намагались «танцювати». Втім тактика загравання очікувано зазнала краху. Сьогодні формат Волкер-Сурков фактично заморожений, а Кремль не зробив жодної вагомої поступки. На цьогорічній Генасамблеї ООН глава МЗС Росії Сергій Лавров виклав бачення ситуації Кремлем – обмежений мандат місії лише для охорони працівників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Інші формати він назвав в дусі російської пропаганди «окупаційними силами за підтримки Заходу». Отож за рік дипломатичної роботи позицію Москви не вдалось посунути ні на йоту. До того ж навряд чи Кремль піде на зустріч, допоки в нашій країні не викристалізується поствиборчий політичний ландшафт.

Зрушити процес з мертвої точки на початку вересня вкотре спробував Спецпредставник Держдепу США Курт Волкер. Він возив до Москви дорожню карту Мінських угод, розроблену за участі української сторони. Хоча проект не був оприлюднений, його рамкові параметри відомі. На першому етапі миротворці долучаються до розведення сторін, але при цьому паралельно встановлюється міжнародний контроль на неконтрольованій ділянці російсько-українського кордону біля Станиці Луганської та Новоазовська. Наступний крок – розгортання миротворчих сил на лінії розмежування; потім вони заходять в малонаселені райони, а на завершальному етапі беруть під контроль великі міста, в тому числі Донецьк і Луганськ.

Лише після відновлення безпеки у відповідності до окресленого алгоритму передбачається запуск політичної частини мирних угод. Таку модель імплементації Мінська (першочерговість виконання безпекових параметрів) послідовно відстоює офіційний Київ. Тож не дивно, що в Білокам’яній такі умови рішуче відкинули.

Зрештою, Захід не полишає спроб знайти шпарину в цьому дипломатичному тупику. В інтерв’ю радіостанції «Эхо Москви» Волкер навів перелік країн, які вже «заявили, що будуть готові внести свій внесок». Це Швеція, Фінляндія, Австрія, Білорусь, Сербія та Туреччина. При цьому дипломат зазначив маємо справу з «хорошим діапазоном країн, що включає кілька держав, які розглядаються в Росії більше як частина Заходу, і кілька держав, які розглядаються на Заході більше як частина простору СНД. Я вважаю, що відчуття балансу було б логічним» – резюмував Волкер.

З таким баченням не погодились уже в українській владі. Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак заявив наступне: «на думку Києва ні Білорусь, ні Казахстан брати в цьому участь не будуть». В ЦДАКР також наголошують на необхідності збереження паритетного принципу формування складу контингенту – якщо до цього процесу не залучені країни-члени НАТО, то, відповідно, «за дужками» мають залишитись і представники ОДКБ, зокрема Білорусь та Казахстан.

Москва «закручує гайки» в Білорусі

Занепокоєння Києва стосовно перспективи появи на Донбасі миротворців з цих країн не безпідставне. Симптоматичною є ситуація в російсько-білоруських відносинах. Наприкінці вересня в ЗМІ почали прострочуватись слухи, що в Кремлі запанувала позиція «годі годувати невдячний Мінськ» (Москва вимагає компенсації за минулий реекспорт палива в Україну, Польщу та Балтійські країни, а також заморожує видачу кредитів – у цілому на 1,4 млрд. доларів). Кремлівський «компроміс» полягає в наступному – відтепер російські економічні подачки білоруське керівництво повинне буде оплачувати зустрічними кроками в політичній сфері. Перш за все – в тому, що стосується інтеграції в російські військово-економічні структури.

Останні переговори президентів двох країн за участю членів урядів в Сочі 21 вересня білоруський президент назвав «важкими, але результативними». Схоже, наголос слід робити саме на першому слові. Показово, заздалегідь було узгоджено, що за після зустрічі традиційний брифінг для преси не відбудеться. Отож «капітуцляційний» пакет поступок Мінська може включати припинення реекспорту російських вуглеводнів в Україну, Польщу і країни Балтії, «заморозку» відносин із Заходом; скорочення торгівлі й співпраці з Україною, передачу ГТС, і навіть розміщення військової бази РФ в Білорусі. Більше того, з’явились слухи, що в Кремлі почали підшуковувати заміну Лукашенку, який начебто не братиме участь в президентських виборах 2020 року.

Особливе занепокоєння в контексті регіональної безпеки викликає перспектива розгортання військової бази РФ на території Білорусі. Мінськ завжди опирався натиску Москви в цьому питанні. Однак тепер Росія може висувати новий аргумент – фактор постійної військової США в сусідній Польщі. Як відомо, під час візиту до Білого Дому 18 вересня польський президент Анджей Дуда заявив про готовність виділити 2 млрд доларів на розміщення на території країни постійної військової бази США. За словами Дуди, польська сторона готова заплатити за військову базу «мільярди і мільярди доларів», а поточні витрати по її функціонуванню повинна взяти на себе американська сторона. Глава канцелярії прем’єр-міністра Польщі Міхал Дворчик заявив, що базу «Форт Трамп» розмістять біля східного кордону країни. При цьому він зазначив, що поки рано говорити про конкретну локацію.

Американські манівці угорськоукраїнського конфлікту

У вересні поглибилась криза в стосунках Києва та Будапешта. Нова ескалація відбулась через оприлюднення відео, на якому українці з Берегово дають присягу на вірність Угорщині, для отримання громадянства. У відповідь на наміри Києва вислати угорського консула, Будапешт пригрозив симетричними діями, а очільник угорського дипломатичного корпусу вдався до різкої риторики на адресу українського керівництва. «Доки Україну очолює нинішній президент підбурювання до ненависті до угорців з боку української держави не припиняться, оскільки президент вважає це способом здобути певну громадську підтримку, яка нині дуже низька» – заявив Міністр закордонних справ і торгівлі Угорщини Петер Сійярто. В цих словах легко зчитуються наративи російської пропаганди.

Показово також, що новий етап конфронтації відбувся на фоні візиту прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана до Москви. На перший погляд, Будапешт може спробувати «продати» Кремлю свої послуги щодо блокування євроінтеграційних перспектив України. Але насправді Орбана і Путіна сьогодні зближує інший інтерес будівництво двох нових блоків АЕС Пакш загальною вартістю 12 млрд євро. За угодою, 40% цих грошей має бути витрачено на оплату робіт угорських компаній. З минулого року «Росатом» почав оголошувати для угорців тендери, а серед бажаючих взяти участь у проекті є компанії, пов’язані з друзями угорського прем’єра.

Не є криштально чистими відносини двох країн і в питанні безпеки. В липні під час саміту НАТО в Брюсселі Орбан назвав Росію «загрозою» для Європи і пообіцяв збільшити витрати до 2% від ВВП. Водночас, військово-повітряні сили країни знову братимуть участь в патрулюванні повітряного простору над Балтикою. Також в уряді Угорщини звучать плани щодо імпорту газу з Румунії, що суперечить інтересам Москви.

Ці сигнали свідчать про бажання угорської влади активізувати прямий діалог з Білим Домом. Завдяки конфлікту з Україною Угорщина вже домоглася двох зустрічей Сійярто з помічником держсекретаря США у справах Європи і Євразії Вессом Мітчеллом. В травні глава угорської дипломатії домігся зустрічі вже з держсекретарем Майком Помпео. Але і цього виявилося недостатньо. Схоже, остудити пил Будапешта і розблокувати співпрацю Києва з НАТО може особиста зустріч Орбана і Трампа. Така зустріч, схоже відбудеться в найближчі місяці. Відповідно, Києву варто подбати, щоб українська позиція була почута в американській адміністрації заздалегідь.