Сектор безпеки України
26 Квітня 2018 17:00

Основні виклики та ризики для України. Середина квітня 2018 – аналітика ЦДАКР

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини квітня 2018 року.

Головні ризики воєнного характеру

Наприкінці березня Тристороння контактна група з врегулювання ситуації на Донбасі погодила Великоднє перемир’я, яке мало запрацювати 30 березня. Попри те, що черговий режим припинення вогню було підкріплено спільною заявою лідерів країн Нормандської четвірки, в якій сторони «підкреслили важливість ретельного дотримання (перемир’я - ЦДАКР) та забезпечення ефективного моніторингу і верифікації з боку СММ ОБСЄ», затишшя в зоні конфлікту в перший же день було зірване бойовиками.

За даними прес-центру штабу АТО,  за період з початку «дії» миру по 15 квітня, російські окупаційні війська здійснили 632 обстріли позицій українських військових, внаслідок чого 2 захисника Вітчизни загинули, 26 зазнали поранень. Бойовики продовжують активно застосовувати гранатомети різних систем та великокаліберні кулемети, стрілецьку зброю,  а з військової техніки - танки та БМП. Також українська сторона відзначає активізацію роботи снайперів та повітряної розвідки диспозицій підрозділів ЗСУ. При цьому ворог не гребує відверто терористичною практикою, а саме здійснює запуски безпілотних літальних апаратів (БПЛА), начинених вибухівкою.

На початку квітня перебіг бойових дій на Донбасі вкотре нагадав про численні загрози життю цивільного населення. Так, за повідомленням Донецької військово-цивільної адміністрації, в ніч на 11 квітня сепаратисти завдали удару по житлових кварталах старої Авдіївки. Також поблизу селі Піщаного на Луганщині на протитанковій міні підірвався автомобіль із сім'єю з чотирьох осіб.  

При цьому окупаційна адміністрація Росії в ОРДЛО вже навіть не намагається зберегти «хорошу міну при поганій грі», коли мова заходить про дотримання Мінських домовленостей. Підтвердженням цього є численні звіти Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ про цинічні порушення бойовиками режиму відведення важких озброєнь від лінії розмежування. Так, нещодавно міжнародні спостерігачі повідомили, що незаконні військові формування розмістили значну кількість військової техніки на околицях тимчасово окупованого Луганська. Лише на місцевому летовищі в СММ ОБСЄ зафіксували 7 одиниць танків Т-72, 7 реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град», 7 одиниць самохідних гаубиць 2С1, 7 зенітних ракетних комплексів 9К35, та 10 одиниць буксируваних гаубиць різної модифікації. Водночас, у районах населених пунктів Бугаївка та Круглик, що  в Луганській області, спостерігачі підтвердили факт розташування 40 одиниць танків.

Ймовірно, ця та інша техніка опиниться на вулицях «столиць» так званих ДНР і ЛНР 9 травня з нагоди Дня Перемоги. Водночас із наближенням травневих свят зростає ймовірність провокацій з боку бойовиків. Метою такої активності ворога є поповнення арсеналу інформаційних озброєнь в гібридній війні з Україною та мобілізація населення непідконтрольних територій навколо штампів та симулякрів російської пропаганди.

Отож, 9 травня може стати відправною точкою масштабної кампанії щодо посилення інформаційного впливу Кремля в Україні у контексті президентських та парламентських виборів 2019 року. У зв’язку з цим в ЦДАКР вважають, що бажання скомпрометувати українську владу напередодні входження країни на завершальні етапи електоральних циклів обумовлює високу ймовірність локальних ескалацій напруженості на Донбасі в наступному році. Водночас, 13 квітня заступник голови Служби безпеки України Віктор Кононенко заявив про наявність інформації про плани Росії створити передумови для введення військ на українську територію восени цього року під приводом захисту прав російськомовного населення.

Відтак, конвенційна складова агресивної зовнішньої політики РФ, яку Кремль проектує на Україну, заслуговує на особливо пильну увагу з боку керівництва держави та міжнародної спільноти. Виступаючи на 11-му Київському безпековому форумі, Секретар РНБО Олександр Турчинов, заявив таке: «На донецькому оперативному напрямку нам протистоїть 8-а російська армія, а 150-а дивізія цієї армії уже впритул розгорнулась на нашому кордоні і готова до ведення бою. На чорноморсько-азовському 49-а армія в другому ешелоні знаходиться 58-а армія Північного військового округу Російської Федерації. На півночі над нами нависає 20-а армія Західного військового округу». Всього за оцінкою РНБО Росія може розгорнути на українському напрямку 260 тисяч військовослужбовців, 3500 танків, 11 тисяч БМП. На погляд фахівців ЦДАКР, дана статистика враховує сукупну чисельність сил РФ поблизу українського кордону, але не може стати вагомим аргументом для Західних партнерів Києва, оскільки їй бракує обґрунтованого аналізу наступального потенціалу відповідних з’єднань російської армії.

Водночас такі оцінки ідуть урозріз із даними Міноборони України. Так, за словами міністра Степана Полторака, Росія зосередила поблизу України військове угрупування чисельністю понад 77 тисяч людей. «На нашому кордоні вона зосередила 19 батальйонних тактичних груп першого і другого ешелонів чисельністю понад 77 тисяч осіб. До складу угруповання входить майже тисяча танків, 2,3 тисячі бойових машин, понад 1,1 тисячі артилерійських систем і приблизно 400 систем залпового вогню», – зазначив міністр.

Зважаючи на активну військову присутність РФ, в тому числі, поблизу неконтрольованої Києвом ділянки державного кордону в Донецькій та Луганській областях, у ЦДАКР підтримують ініціативу СММ ОБСЄ щодо відкриття нових передових патрульних баз у містах на території ОРДЛО, зокрема біля кордону з Росією. Такий крок стане вагомим поступом на шляху до реалізації проекту миротворчої місії ООН на Донбасі. Навіть більше, протидія з боку Кремля та його маріонеток стане вагомим аргументом української сторони в контексті міжнародного визнання Росії воюючою стороною на Донбасі.

 

Питання миротворців на Донбасі розкололо Нормандську четвірку? 

Днями президент України Петро Порошенко заявив, що більше 40 держав готові долучитись до миротворчої місії ООН на Донбасі. Активно «вербувати» інші країни до контингенту миротворців Київ почав після Мюнхенської конференції з безпеки 2018 року, напередодні якої було оприлюднено «доповідь Расмуссена» про миротворців ООН на сході України. Наразі рано говорити про конкретні параметри місії, відтак поточні перемовини мають виключно рамковий характер. Вочевидь треті країни чекають поки країни-члени Радбезу ООН вийдуть на єдине рішення. Втім це не означає, що дипломатичні зусилля офіційного Києва є передчасними. Відповідний порядок денний на міждержавних переговорах фіксує положення України як сторони, що прагне до мирного врегулювання збройного конфлікту на Донбасі і є щирою у прагненні замирити регіон через механізм міжнародної миротворчості.  До того ж такий підхід виводить проблематику війни на сході нашої держави на широку міжнародну арену, робить всю світову спільноту причетною до проблематики російської агресії.

Вочевидь такий сценарій викликає роздратування в Москві, яка прагне загорнути власну інтервенцію на Донбасі в обгортку громадянської війни. Тому сьогодні головним каменем спотикання залишається позиція Кремля щодо мандату миротворців та кола країн-учасників гіпотетичної місії. Обережний оптимізм щодо готовності російського керівництва дотримуватись конструктиву, який міг зажевріти після Дубайської зустрічі спецпредставника Держдепу США по Україні Курта Волкера та помічника Путіна  Владислава  Суркова,  нещодавно поспішили розвіяти в Кремлі. Так, російський лідер у телефонній розмові з канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель повернувся до старої російської «миротворчої» формули, заявивши про можливість введення миротворців ООН на Донбас лише як охорони спостерігачів ОБСЄ. Враховуючи, що ця позиція Кремля була зафіксована ще у вересні минулого року в російському проекті резолюції Ради Безпеки ООН про розміщення миротворчого контингенту на Донбасі,  Захід поки що не спромігся змінити бачення російського керівництва через формат  Волкера-Суркова.  

Враховуючи це, в найближчі місяці головна ставка може знову бути зроблена на Нормандський формат, який забуксував з літа минулого року через вибори та коаліціаду  у Франції та  Німеччині. Принаймні питання відрядження миротворчого контингенту ООН на Донбас буде темою номер один в ході запланованої тристоронньої зустрічі президентів України, Франції та ФРН, яка відбудеться у травні в німецькому місті Аахен. У  вітчизняному медіапросторі вже з’явилось чимало оцінок в яких трансформація нормандської «четвірки» у «трійку» інтерпретується мало не як успіх української дипломатії. Така динаміка перемовин і справді вказує на намагання Києва, Берліну та Парижу виробити спільну позицію в питанні миротворців. Однак без участі російської сторони така зустріч передбачає більшою мірою звіряння годинників, аніж вироблення конкретних рішень.

Та обставина, що Путіна не запросили в Аахен,  свідчить про суттєві розбіжності в позиціях сторін, тож миротворців ООН на Донбасі в поточному році ми навряд чи побачимо. Менше з тим, зустріч лідерів України, Франції та ФРН відбудеться на тлі інтенсивного діалогу з Кремлем, оскільки проблематика Донбасу є елементом коаліційної угоди в Німеччині, що засвідчує непідробний інтерес Берліну до уникнення сценарію замороження конфлікту. Окрім того, з огляду на велику ймовірність отримання  Берліном   місця в Раді безпеки ООН на 2019-2020 роки, питання миротворців в Україні може стати головним кейсом для німецької дипломатії в найближчі роки.

 

Україні збережуть статус країни-транзитера

Відсутність російського президента за столом переговорів не означає ізоляції РФ з боку європейських столиць. Так, в травні президент Франції Еммануель Макрон зустрінеться з Путіним на полях Петербурзького економічного форуму. З іншого боку, Берлін не планує відмовлятись від Північного потоку-2, фактично закриваючи очі на політичну складову енергопроекту.

Власне, тема нового газопроводу, який становить пряму загрозу енергетичній безпеці України, була ключовою в ході квітневого візиту президента  Порошенка до Німеччини.  Український лідер обговорив дане питання з канцлером  Ангелою Меркель,  президентом Франком-Вальтером Штайнмаєром, президентом Бундестагу Вольфгангом Шойбле і міністром закордонних справ Гайко Маасом. На спільному брифінгу з Порошенко Меркель приміряла на себе роль захисника інтересів України. Зокрема вона повідомила, що в телефонній розмові з Путіним висловила бачення що «не може бути ситуації, за якої Україна через «Північний потік-2» не матиме жодного значення як транзитна країна». Окрім того, канцлерка визнала, що будівництво газопроводу містить політичну складову. Згодом з Меркель солідаризувався прем'єр-міністр Данії Ларс Люкке Расмуссен, за словами якого  Копенгаген хоче узгодити будівництво Північного потоку-2 зі збереженням  транзитної ролі України.

Як би там не було, в даному випадку предметне значення має  розмова про конкретні об’єми   транзиту газу через Україну після 2019 року. Газпром і раніше не заперечував що продовжить прокачку газу через українську ГТС після введення в експлуатацію Північного потоку-2. Росіяни ведуть мову про 10-15 млрд. кубів для газотранспортної системи, яка розрахована на 142 млрд. транзиту.  Вочевидь,   при завантаженні  на 7%-10%, вітчизняна  ГТС  швидко перетвориться в збитковий актив. Водночас заявлені Росією об’єми транзиту  (10-15 млрд. кубів) становитимуть близько 5-8%  сукупного обсягу експортованого Росією до ЄС газу (сьогодні цей показник складає 46-48%).  В цій ситуації, з точки зору фахівців ЦДАКР, Україні варто докласти дипломатичних зусиль для того щоб у мовою реалізації Північного потоку-2 було  зобов’язання РФ щодо збереження нинішніх об’ємів транзиту газу через українську ГТС.  Окрім того,  доцільною вбачається основна лінія критики проекту, якої дотримується українське керівництво на міжнародній арені, – а саме акцентування уваги на небезпеках політичного та енергетичного характеру внаслідок втрати Україною статусу транзитера російського газу до Європи.

 

Про що говоритимуть генерали РФ та НАТО?

Зустріч головкома військ США і НАТО в Європі Кертіса Скапаротті та глави Генштабу ЗС Росії Валерія Герасимова була анонсована на січень 2018 року. Запланована розмова воєначальників РФ та альянсу тет-та-тет так і не відбулась у вказаний період. Втім  наприкінці березня з’явилась інформація що переговори Скапаротті-Герасимов таки відбудуться впродовж третього тижня квітня.

За оцінкою ЦДАКР, центральними темами для обговорення стануть такі:

-                вплив військових операцій РФ та коаліції на чолі з США в Сирії на безпеку Європи (вказаний аспект особливо актуальний у зв’язку з нещодавніми ракетними ударами  США, Франції та Великобританії по об’єктах, що є ланками програми хімічної зброї);

-                обговорення заходів щодо уникнення збройних інцидентів, особливо внаслідок хибної інтерпретації намірів іншої сторони в умовах інтенсифікації військових навчань;

-                режим ядерного  шантажу Заходу, який Путін включив напередодні виборів президента РФ. У зв’язку з цим, на початку квітня генсек НАТО Єнс Столтенберг загострив увагу міжнародної спільноти до зростання ролі ядерного стримування: «Після закінчення холодної війни ми всі думали, що ядерне стримування буде менш значущим, але в даний час ми спостерігаємо, що воно насправді стало більш важливим. […] Старі ядерні держави, зокрема Росія, модернізують ядерні можливості і у зв'язку з цим необхідно, щоб НАТО зберегло надійні і сильні можливості стримування і, звичайно, ядерні сили є невід'ємною частиною надійного стримування для всіх союзників», - підсумував Столтенберг.

В ЦДАКР вважають, що місія ООН на Донбасі  навряд чи опиниться у фокусі переговорів Скапаротті та Герасимова, оскільки  дана тема потребує політичного узгодження, про що йшлося вище. Водночас, російська сторона може вимагати від керівництва Альянсу відхилити інтеграційні ініціативи Києва напередодні саміту НАТО, який відбудеться в липні 2018 р.

Попри спроби налагодити діалог з РФ через структури НАТО, Вашингтон не забуває про політику стримування РФ, в тому числі, в Балтійському регіоні. Так, США мають намір виділити Естонії, Литві та Латвії 170 млн. доларів на придбання боєприпасів і навчання військовослужбовців. При цьому частина коштів (3 млн.), буде витрачена на «протидію дезінформації з боку Росії». Тим часом в Литві розпочалися навчання протитанкових підрозділів НАТО «Мисливець-2018», на яких будуть відпрацьовувати оборонні дії на випадок військового вторгнення Росії.

 

Санкцій забагато не буває

В квітні список американських санкцій розширився ще на 26 осіб з путінського «двору» і 14 компаній, що належать російським олігархам. Нові заходи проти громадян і компаній РФ вводяться відповідно до закону про протидію  противникам США за допомогою санкцій (CAATS). Принципова відмінність цього режиму санкцій полягає в тому, що  обмеження зачіпають не лише безпосередніх фігурантів, але й їхніх контрагентів, якщо ті проводили «істотні транзакції» в інтересах осіб зі списку.

Попри те що такі заходи Вашингтону завдали чималих збитків наближеним до Кремля товстосумам і зробили великий бізнес РФ токсичним на території США, варто зауважити, що на даному етапі фактор санкцій не є достатнім аргументом для хоча би часткової корекції політики Росії. Насправді олігархи в Росії давно еволюціонували в клас державних менеджерів, активи яких фактично належать єдиній кремлівській корпорації. Реального впливу на вироблення політичних рішень «підсанкційні» російські багатії не мають. Зрештою, в якості «компенсації за незручності» частина втрачених внаслідок дії санкцій статків лояльних «олігархів» буде компенсована за рахунок федерального бюджету РФ. 

Тож, за оцінкою ЦДАКР, у своїх зовнішньополітичних розрахунках, в тому числі і щодо України, Кремль не зважатиме на гаманці кількох десятків представників російського списку Форбс. Дієвими у середньостроковій чи навіть короткостроковій перспективі антиросійські санкції стануть лише у тому випадку, якщо їхній об’єм буде пропорційний тим обмеженням, які змусили дати задній хід Іран та КНДР. Питання про готовність  Заходу до такого кроку є з розряду риторичних.