Сектор безпеки України
01 Лютого 2018 13:26

ОСНОВНІ ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ. ПОЧАТОК ЛЮТОГО 2018 – АНАЛІТИКА ЦДАКР

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини січня 2018 року.

Головні ризики воєнного характеру

Разом з завершенням новорічно-різдвяних свят, завершилось й відносне затишшя в зоні російсько-українського конфлікту. Поряд із посиленням вогневих ударів з важкої артилерії та мінометів різного калібру, всією лінією зіткнення активізувалась діяльність ДРГ і снайперських груп противника. Відмічалась активна розвідка противником бойових порядків українських підрозділів, зокрема, з використанням БПЛА, які вели розвідку їх тактичного і оперативно-тактичного тилу.

Найбільш інтенсивно вогневі удари наносилися противником по позиціях українських військ в районі н.п. Щастя, Луганське, Троїцьке, Верхньоторецьке, Авдіївка, Піски, Водяне та Широкино. Крім того, в районі н.п. Станиця Луганська противник систематично обстрілював українські підрозділи зі стрілецького озброєння, що є порушенням угоди про розведення сил в даному районі. При цьому щодо здійснення обстрілів українських позицій і цивільних об'єктів, противник остаточно перейшов на «нічний режим», що можна пояснити як намагання Кремля забезпечити мінімальне фігурування в доповідях ОБСЄ фактів порушення режиму припинення вогню з боку його маріонеток на Донбасі і тим самим на ділі підтверджувати власну готовність до діалогу з Заходом щодо вирішення «української кризи» (за яку й було отримано такі болючі для російської економіки санкції). 

Поряд з цим, з метою недопущення фіксації представниками СММ ОБСЄ фактів порушення Мінських домовленостей, командуванням «1 АК ДНР» і «2 АК ЛНР» введено обмеження на переміщення військової техніки поблизу лінії розмежування в денний час і вжито заходи з проведення додаткових заходів щодо маскування. Крім того, для обмеження переміщень представників місії ОБСЄ, на маршруті їх руху – перш за все в районах, де противник обладнує нові позиції, – встановлювались неправдиві таблички про мінування місцевості.

Також наприкінці січня українськими екологами вкотре було піднято питання про існуючу в зоні російсько-українського конфлікту загрозу екологічної катастрофи. Російські найманці й війська на Донбасі цілеспрямовано руйнують інфраструктуру, внаслідок чого забруднення навколишнього середовища є катастрофічним.

«На непідконтрольних на цей час територіях України 36 вугільних шахт повністю затоплено та не підлягають відновленню. По завершенні військового конфлікту Україні не обійтися без міжнародної підтримки та сучасних інженерних рішень для належної консервації шахт, які було зруйновано під час бойових дій», - так охарактеризував ситуацію на тимчасово окупованій території Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак.

З огляду на це ЦДАКР вкотре наголошує на тому, що, плануючи повертати окуповані території, Україна має вже сьогодні готуватися до вирішення безлічі екологічних проблем. У такій ситуації дуже корисним буде міжнародна співпраця, налагоджувати яку необхідно починати вже сьогодні, бо екологічна ситуація вимагатиме негайних практичних кроків.

Основні виклики всередині держави

Довгоочікуваний закон про деокупацію

На фоні відсутності будь-якого прогресу у реалізації Мінських домовленостей через небажання Росії визнавати свою агресію проти України відмічається повільний, однак впевнений, прогрес нашої держави в процесі протидії цій агресії. Ознакою цього є прийняття 18 січня Верховною радою Закону № 7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» (т.зв. Закон про деокупацію).

Прийнятий закон однозначно стверджує, що ситуація в Криму і Донбасі є міжнародним збройним конфліктом, де Росія є державою-агресором (за IV Гаазькою і IV Женевською конвенціями), яка здійснює збройну агресію та окупувала частину Донецької та Луганської областей. Тепер на законодавчому рівні закріплено, що Росія несе відповідальність за порушення прав цивільного населення до моменту виведення окупаційних військ з території Донбасу, а також за матеріальні збитки.

Закон не уточнює окремої дати початку агресії на Донбасі, проте, він містить посилання на закон про тимчасову окупацію Криму, де вказано дату початку агресії Росії щодо України загалом – 20 лютого 2014 р. Це є важливим моментом, оскільки законодавчо закріплює факт, що Росія почала військову агресію з Криму, а не з Донбасу.

Також новий закон закріплює порядок протидії збройній агресії країні Росії на території Донецької та Луганської областей і дає роз’яснення щодо правових підстав застосування усіх можливих засобів і ресурсів, які Україна використовує проти цього. Зокрема, очікуваним нововведенням законопроекту стало фактичне переформатування АТО в «заходи із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі й стримування збройної агресії РФ». Повноваження з керування військовими і правоохоронними підрозділами тепер на Донбасі переходять від СБУ до Генерального штабу. Відповідальним за управління всіма військовими і правоохоронними підрозділами, залученими для проведення військових операцій в Донецькій і Луганській областях, буде Командувач об’єднаних сил, в підпорядкуванні якого знаходитиметься Об’єднаний оперативний штаб збройних сил. До його складу входитимуть представники усіх родів збройних сил і правоохоронці, які перебуватимуть на території проведення заходів із забезпечення нацбезпеки до виведення окупаційних військ.

Прийняття даного законодавчого акту безсумнівно є вкрай важливим елементом протидії російській агресії, адже він уособлює законодавче підтвердження правової позиції України щодо агресії Росії і вибиває з рук останньої можливість надалі спекулювати на даній темі. Також даний нормативний акт має стати підставою для розширення українських і міжнародних санкцій проти Росії, а також початком формування консолідованої правової претензії до неї за усі збитки внаслідок агресії та окупації.

Javelin на перспективу

Ще однією важливою подією другої половини січня став перехід питання про передачу Україні американських ПТРК Javelin з теоретичної в практичну площину.

Про те, що питання вирішене позитивно, вже заявив і Президент Петро Порошенко, і Міністр оборони Степан Полторак, і Начальник генерального штабу В.Муженко. Більш того, глава військового відомства 2 лютого буде знаходитись з робочим візитом у Вашингтоні, де обговорюватиме з американськими колегами терміни поставок американських комплексів до України. 

В питанні передачі Україні американських ПТРК слід зрозуміти декілька речей. Найголовніше - це те, що їх наявність в українській армії не змусить РФ відмовитись від своїх агресивних планів щодо України та не змінить баланс сил в зоні російсько-українського конфлікту на користь нашої держави. Слід також зазначити, що за сьогоднішньої ситуації на Донбасі дані комплекси навряд чи будуть використовуватись. Такий висновок можна зробити зі слів К.Волкера, який так прокоментував ситуацію навколо передачі Україні американських комплексів: «Я хочу підкреслити, що це - оборонна техніка. Вона корисна тільки тоді, коли є танковий напад. Тоді його можна нейтралізувати. Це саме захисне озброєння, не для нападу і не для застосування на лінії конфлікту». Також він додав: «Ми тільки сподіваємося заповнити деякі «білі плями» в оборонних потужностях України, щоб перешкодити подальшому розпаленню конфлікту…». Тож є очевидним, що американська сторона не є зацікавлена в тому, щоб українці вже сьогодні демонстрували російським військовим можливості американських ПТРК і тим самим спровокувати Кремль на загострення ситуації на Донбасі і звинувачення в цьому США, які мілітаризують Україну. В той же час, для Кремля передача ПТРК Javelin - це чіткий сигнал, що його спроби підняти ставки на Донбасі чи розширити свою агресію на території України будуть йому дорого коштувати. Також сам факт передачі Україні американських комплексів є для Москви своєрідним сигналом, що у разі необхідності такі поставки можуть стати регулярними, а їхні обсяги - у рази більшими.

Також слід розуміти, що процес передачі ПТРК – це не питання одного-двох днів. Як зазначив український НГШ, є відповідна процедура їх отримання, і вона, на жаль, не така швидка, як би цього хотілось українській стороні. «На сьогодні ведеться обговорення питань безпеки, в тому числі, умов зберігання Javelin в підрозділах ЗСУ. Також йде робота з юридичного оформлення процесу передачі ПТРК. Паралельно ведеться робота щодо підготовки до застосування і експлуатації американських комплексів», - зазначив В.Муженко.

Останнє питання, а саме, підготовка особового складу до застосування американських ПТРК є, мабуть, ключовим в питанні їх передачі до України. Адже, сьогодні важливо якісно підготувати особовий склад до використання даного комплексу, щоб у разі виникнення необхідності в його застосуванні та прийняття в США рішення про передачу Україні більшої кількості зразків даного ОВТ, в українських військовослужбовців не виникало жодних проблем із його експлуатацією, а у противника жодних ілюзій щодо можливостей українських підрозділів, озброєних даним комплексом. 

Виклики та ризики на міжнародній арені

Миротворчі багатоходівки Кремля

Прийняття закону про деокупацію спутало всю «миротворчу» стратегію Кремля в Україні. Протягом останніх декількох місяців Кремль намагався нав’язати Україні і Заходу різні власні ідеї стосовно запуску міжнародної миротворчої місії на територію окупованого Донбасу. Незмінним їх стержнем залишався один елемент – фіксація ЛДНР стороною протистояння, з якою слід домовлятись і узгоджувати в тому числі миротворчі формати. Однак визнання в новому українському законі Росії державою-агресором автоматично унеможливлює будь-які формати участі Кремля у миротворчому врегулюванні на Донбасі.

Незважаючи на це, Кремль продовжує наполягає на тому, що не має жодного стосунку до подій в Україні і, як і раніше, розігрує свою миротворчу карту. При цьому він надалі продовжує діяти за принципом «отримати все, при цьому нічого зі свого боку не віддавши». В Києві і Вашингтоні це прекрасно розуміють і тому поки всі миротворчі багатоходівки Путіна не досягають своєї мети. Більш того, тепер ситуація для Кремля ускладнюється, оскільки кожну його миротворчу карту україно-американський переговорний тандем буде бити положеннями нового українського закону про деокупацію. Подібну ситуацію можна було спостерігати у випадку з четвертим раундом переговорів між помічником президента РФ В.Сурковим та спецпредставником Держдепу США К.Волкером, який відбувся 26 січня в Дубаї.

Після їх завершення помічник Путіна Владислав Сурков демонстрував показове задоволення і вже встиг заявити, що мовляв «цього разу американська пропозиція з розміщення місії ООН на Донбасі цілком реальна для реалізації». Тобто, якщо брати до уваги лише слова сказані Сурковим, то можна зробити висновок, що сторони досягли якоїсь домовленості. Однак, якщо послухати К.Волкера, то стає очевидним, що до домовленості ще далеко і що позиції сторін, фактично, залишаються незмінними.

«Росія запропонувала іншу концепцію - так звану захисну силу, яка оберігала б тільки спостерігачів ОБСЄ. Контроль за кордоном вона не передбачає. Тому нескінченний потік російських сил та озброєння через міжнародний кордон тривав би. Це не те, на що змогли б погодитися США і ООН», - зазначив він. Крім того К.Волкер додав, що позиція США щодо відсутності в миротворчій місії представників РФ залишається незмінною.

Про те, що дубайська зустріч В.Суркова і К.Волкера не принесла бажаних результатів насамперед для РФ, говорить й небажання Кремля коментувати її результати. «Сурков робив заяву, в якій він сказав, що за якимись параметрами можна зафіксувати збіг думок. Сурков сказав уже, що необхідно проаналізувати ряд пропозицій, які були озвучені США. Більше додати нічого до того, що заявляв сам Сурков», - сказав речник російського президента Д.Пєсков. Як бачимо, додати, дійсно, нічого.

Слова ж Суркова про нібито поступки США, які привезли в Дубаї оновлену позицію по миротворцях на Донбасі, яка влаштує РФ, на думку ЦДАКР є ні чим іншим як намаганням перед президентськими виборами показати електорату Путіна черговий успіх російської дипломатії на одному з ключових напрямків кремлівської політики. Не виключено, що це також може бути бажання власне Суркова підвищити свою апаратну вагу вдаваним прогресом у переговорному процесі з непоступливим американським Держдепом.

Фінт Астаною

Окрім вищезгаданих переговорів в форматі Сурков-Волкер, Кремль паралельно використовує й інші нагоди та способи просунути свої миротворчі ініціативи щодо Донбасу. Однією з таких нагод стала зустріч президента США Д.Трампа та президента Казахстану Н.Назарбаєва на полях Радбезу ООН в Нью-Йорку. Одною з тем переговорів, за словами казахстанського президента, було питання розвитку ситуації на Донбасі. Зокрема, як зазначив Н.Назарбаєв, Д.Трамп запропонував перенести переговори щодо врегулювання конфлікту на Донбасі з Мінська в інше місце.

«Мінськ-1 в глухому куті, потрібен Мінськ-2. Він (Трамп – ред.) говорить: «Давайте в іншому місці, не в Мінську». Я кажу: «Давайте в Казахстані, як спочатку мало бути». (...) Домовилися в цьому напрямку працювати», - розповів казахстанський президент.

На думку ЦДАКР, зустріч Д.Трампа з президентом Казахстану, який донедавна тримав жорстку лінію повного дистанціювання від подій в Україні, показала, що Кремль підключив Астану до своїх миротворчих маневрів. ЦДАКР не виключає, що Н.Назарбаєв під час візиту до США, окрім вирішення власних питань, опосередковано виконував, зокрема, роль комунікатора між Кремлем і Д.Трампом. Більш того, є підстави стверджувати, що готовність Казахстану прийняти переговорну групу з врегулювання ситуації на Донбасі було попередньо погоджено із Кремлем. Також в ЦДАКР вважають, що активність залучення Кремлем своїх союзників по ОДКБ до різних його миротворчих ініціатив щодо Донбасу, буде лише зростати (особливо в світлі прийняття в Україні закону про деокупацію).

Знову за старе: європейці прагнуть зняття санкцій з РФ

Після міжнародної антиросійської синергії, яка відмічалась напередодні нового 2018 року, у другій половині січня в Європі знову активізувались різного роду симпатики Кремля, а також його посіпаки серед європейського політикуму та бізнесу.

Так, вкотре про неефективність і недоцільність європейських санкцій проти Росії заговорили у Німеччині. Цього разу інформаційний простір збурив прем’єр-міністр федеральної землі Тюрінгія Б.Рамелов, який порівняв санкції ЄС проти Росії з «мертвою конякою». На його переконання, антиросійські санкції ЄС завдали серйозної шкоди економіці Німеччини, натомість жодним чином не вплинули на ситуацію в Україні

Очевидно, що Кремль час від часу використовує пов’язаних із собою якимось чином німецьких політиків чи представників бізнес кіл для того, щоб періодично підтримувати в ЄС градус незадоволення антиросійськими санкціями і створення інформаційного приводу для російської пропаганди розгорнути чергову інформаційну кампанію на тему «як антиросійські санкції шкодять економіці ЄС».

Певне занепокоєння знову викликає ситуація в ПАРЄ. Наприкінці минулого року в ПАРЄ було підписано «жорстку декларацію» про необхідність захистити її «цінності і авторитет» на тлі постійних спроб повернути представників РФ в цю структуру, в свою чергу, російський парламент офіційно відмовився від участі в роботі асамблеї. Здавалося, що принаймні на найближчий період, дане питання є закритим. Однак початок цього року показав, це була тактична пауза Росії та проросійських сил в організації перед новим наступом. Ознаменував його Генсек Ради Європи, який почав відкриту кампанію за «прощення» Росії. Крім того, вперше за останні роки у Страсбурзі з’явилися представники російського парламенту. Також розпочав роботу «спеціальний комітет» з російського питання, який, фактично, є ключем до зняття антиросійських санкцій.

Поряд з цим, всередині організації існує негласне розпорядження щодо перешкоджання роботи української делегації, яка вважається винною в тому, що до Ради Європи не надійшли 50 мільйонів євро обов'язкового внеску від Росії. Про це, зокрема, зазначив глава української делегації в ПАРЄ В.Ар'єв: «Зараз мені декілька людей сказали, що Україну намагаються зробити винною, тому що ми стоїмо на шляху 50 мільйонів євро від Росії».

Офіційний Київ відреагував на таку ситуацію в ПАРЄ словами віце-прем'єр-міністра з питань євроатлантичної інтеграції І.Климпуш-Цинцадзе. «Безумовне і повне відновлення повноважень російської делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи призведе до фактичного знищення авторитету Асамблеї, поставить під сумнів легітимність її резолюцій і рекомендацій, негативно вплине на діяльність всієї Ради Європи», - зазначила український посадовець під час зустрічі з міністром закордонних справ Фінляндії Т.Сойні в рамках Всесвітнього економічного форуму в Давосі.

При цьому слід зазначити, що попри всі спроби керівництва ПАРЄ скасувати санкції та повернути до організації російську делегацію, зробити це на практиці буде не так легко. Адже для цього потрібно буде, по-перше, заручитись підтримкою більшості делегатів в ПАРЄ. Причому в рамках відкритого голосування, коли позиція кожного делегата є публічною. Європейські політики-симпатики РФ розуміють, що після голосування за повернення агресора до ПАРЄ їм буде влаштовано журналістський допит, під час якого вони навряд чи зможуть знайти більш-менш гідне пояснення мотиву свого рішення. Також для того, щоб повернути Росію в ПАРЄ, організації необхідно буде добровільно позбутись частини своїх повноважень. Для власного повернення до Асамблеї Росія ставить вимогу про скасування власне механізму накладання санкцій цією організацією. В результаті ПАРЄ не матиме змоги адекватно реагувати на проблеми, сприяння у вирішенні яких входить до її компетенції. А це в свою чергу поставить питання не тільки про авторитет, але й про актуальність наявності такої організації як ПАРЄ в принципі. 

Тому очевидно, що поряд з потужним натиском Росії та проросійською позицією керівництва ПАРЄ в Асамблеї є не менш серйозні перешкоди для реалізації російських планів.

Стабільність Вашингтону

На фоні європейців досить стабільно і передбачувано в питанні антиросійських санкцій виглядають США. Так, 26 січня Офіс з питань контролю над іноземними активами Міністерства фінансів США розширив санкції проти Кремля «через втручання Росії в ситуацію на сході України». Зокрема, до санкційного списку США внесли 21 громадянина Росії і України, а також дев'ять компаній. Результатом таких дій американської сторони стало замороження в США активів осіб, які включені до списку та заборона ведення бізнесу з цією країною.

А вже 30 січня Міністерство фінансів США опублікувало довгоочікувану т.зв. «кремлівську доповідь», в якій перераховані імена наближених до В.Путіна російських чиновників і бізнесменів. В списку – вся політична та бізнес-еліта Росії, зокрема, прем'єр-міністр Д.Медведєв, глава МЗС С.Лавров, прес-секретар президента Д.Пєсков, помічник президента В.Сурков, спікери Держдуми і Ради федерацій В.Володін і В.Матвієнко, голова ФСБ О.Бортніков, олігархи О.Дерипаска, Р.Абрамович, брати Ротенберги, Г.Тимченко, А.Усманов, І.Сєчін, О.Міллер та інші. Загалом – 210 імен (114 високопосадовців та 96 олігархів).

Кращий подарунок Кремлю напередодні виборів й годі придумати. Путінському електорату показали, що вся злодійкувата правляча верхівка не просто виводить шалені гроші з країни, але й скеровує і вкладає їх в активи на території того, кого вона називає головним ворогом Росії.

Даний звіт не означає запровадження якихось санкцій чи обмежень щодо зазначених в ньому осіб (за винятком тих, щодо кого обмеження були введені раніше). В той же час це не означає, що такі санкції не можуть бути введені пізніше. Для того, щоб зрозуміти наскільки вони будуть болючі для найближчого оточення Путіна, слід нагадати розмір їх капіталовкладень в американську нерухомість. За даними американської сторони, мова йде про більш ніж 1 трлн. доларів. Якщо дана сума буде заблокована, то тоді в Кремлі дійсно настануть важкі часи. Оскільки, якщо до недавнього часу Путін міг відносно безболісно компенсувати тим групам, на які він спирається, їх збитки через санкції, то з кожним днем ресурсів для цього в нього стає все менше. Тому досить скоро нинішньому очільнику Кремля доведеться зіткнутися з тим, що до провалів на міжнародних фронтах й глибокої стагнації російської економіки додасться ще одна головна біль у вигляді необхідності збереження лояльності свого найближчого оточення.