Сектор безпеки України
15 Серпня 2017 8:01

Стаття в The New York Times про «українські двигуни для КНДР» має явні ознаки інформаційної атаки проти України - ЦДАКР

За оцінкою експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, стаття у The New York Times «Північно-корейські ракетні успіхи пов’язані з українським заводом, свідчить розслідування», опублікована 14 серпня, має ознаки цілеспрямованої інформаційної атаки на Україну. Більш того, цей «ракетно-двигунний скандал» нагадує пріснопам’ятний «кольчужний скандал», який свого часу мав потужний вплив на розвиток як внутрішньої обстановки в Україні, так і українсько-американських стосунків.

ЦДАКР звертає уваги на такі деталі згаданої публікації у The New York Times:

- У матеріалі немає жодного факту, доказу, посилань на свідків чи учасників цієї «оборудки» між Україною та КНДР – лише припущення, домисли, фантазії та маніпулятивні оцінки. Якщо така «оборудка» дійсно була, то передача такого чутливого та габаритного «товару» як надсекретний ракетний двигун повинна була залишити масу слідів: грошові перекази, фінансові документи, посередники, офшорні та транспортні компанії, морські судна, на яких перевозилися двигуни тощо. Все це неможливо приховати в сучасному світі, особливо, коли йдеться про контакти з КНДР, котрі контролюються всіма провідними розвідками світу. Однак, навіть натяків на фактичні докази у статті та дослідженні немає.

- Автори статті та дослідження з незрозумілих причин відкидають причетність Росії та Китаю до можливої передачі ракетних технологій до КНДР, безапеляційно вказуючи на Україну. При цьому, вони використовують не надто притаманне для серйозних дослідників формулювання: «Як розроблені в Росії двигуни РД-250 потрапили до Північної Кореї до цього часу залишається загадкою».

- Автор статті та автор дослідження створюють майже апокаліптичну картину сучасної України: «постреволюційна» країна у хаосі, зі зруйнованою економікою, де ракетний завод у Дніпрі, який процвітав за часів СРСР та дружби з Росією тепер потерпає від відсутності контрактів (які колись забезпечувалися Росією). Через це місцеві інженери готові, буквально, за їжу розпродувати технологій, секрети, а часто й цілі ракетні двигуни будь-якому злодію і, в тому числі, КНДР, яка знаходиться під прямим ембарго ООН. Описана ситуація більше схожа на сценарій пропагандистської програми російського телебачення і не може претендувати на серйозне дослідження чи журналістське розслідування. «Завод не працює, потопає у неоплачених рахунках та моральному занепаді…Дніпро було названо містом з найшвидшим скороченням чисельності населення у світі… Виявлені свідчення вказують не тільки на нові загрози з боку КНДР, але й про нові небезпеки глобального розповсюдження ракетних технологій, оскільки український завод залишається у фінансовому занепаді…» - хіба це не лінійка фраз з програми Кісєльова?

- З цієї картини, здається, автори роблять висновок, що головним мотивом українських інженерів для здійснення передачі ракетних двигунів КНДР були гроші, які б дозволили купити їм трохи їжі і не вмерти з голоду. Хоча, можливо, українські інженери вдовольнилися кількома кілограмами відбірного північно-корейського рису? Експерти ЦДАКР сподіваються, що автори статті та дослідження зможуть отримати фактичну інформацію хоча б з цього приводу.

Ще одна деталь, яку слід враховувати при аналізі вказаної статті. Автор дослідження Майкл Еллеман з 1995 до 2001 року керував Спільною програмою зниження загроз у Росії і займався демонтажем радянських міжконтинентальних балістичних ракет. Окрім припущень, що саме в цей період він міг стати об’єктом вербовки російських спецслужб, це вказує й на те, що пан Еллеман надзвичайно добре знає ситуацію з ракетними двигунами РД-250 на пострадянському просторі, особливо про те, що, на відміну від України, в Росії зберігається значна кількість і двигунів, і окремих їх елементів. І саме з території Росії ці двигуни можуть з легкістю перекочувати до північно-корейських лабораторій.

Загалом, експерти ЦДАКР роблять висновок, що публікація статті у The New York Times «Північно-корейські ракетні успіхи пов’язані з українським заводом, свідчить розслідування» може бути частиною спланованої російськими спецслужбами інформаційної операції проти України, головними завданнями якої є такі:

- Створення умов для прикриття Росією власних поставок ракетних технологій до КНДР з переключенням уваги західних спецслужб та експертів на Україну;

- Недопущення формування нового рівня відносин між Україною та США, який почав формуватися після візиту Президента України до Вашингтону та початку роботи спецпредставника Курта Волкера.

- Зрив процесу підготовки рішення адміністрації США щодо передачі Україні летального озброєння – цей процес може бути затягнутий на невизначений термін, аж до закінчення розслідування припущень, викладених у статті.

- Формування умов для розвалу міжнародної коаліції підтримки України та, як наслідок – зняття з Росії санкцій за Крим та Донбас (адже як можна підтримувати країну, яка поставляє ракетні технології одіозному режиму, що загрожує ядерним знищенням США та їх союзникам).

Не виключено, що російські спецслужби, плануючи інформаційну операцію про «ракетні двигуни з України» сподівалися досягти ефекту «кольчужного скандалу», коли через опубліковані в пресі припущення щодо поставок Україною РЛС «Кольчуга» Іраку було нанесено потужного удару по вищому державному керівництву України, міжнародному іміджу України та, безумовно, змінено вектор внутрішнього та зовнішнього розвитку нашої держави – хоча, в подальшому, факт поставок українських «Кольчуг» Багдаду так і не було доведено.  Подібний алгоритм може бути розіграний і в даному випадку: керівництву США буде доведено, що Україна поставила ракетні двигуни КНДР, чим кардинально посилила ракетні можливості північно-корейського режиму і, як наслідок, багаторазово посилила загрозу для Сполучених Штатів. Це перетворює Україну з потенційного союзника США на ворожу державу. Розслідування цієї гіпотези може зайняти місяці, а можливо, й роки. При цьому, неважливо, що встановить слідство. Головне, що Україна може втратити підтримку США і залишитися один на один з агресивним кремлівським режимом. Саме цього прагне Росія.

І саме тому, ЦДАКР вважає, що публікація у The New York Times може бути інспірована російськими спецслужбами.

Між тим, існують достатні підстави сподіватися, що на цей час міжнародне співтовариство вже чітко розуміє суть російської політики та методів Кремля. А тому швидко розбереться, хто і навіщо поставив ракетні двигуни північно-корейському режиму.