Сектор безпеки України
08 Серпня 2017 12:33

Володимир КОПЧАК: «9-А РІЧНИЦЯ ПОЧАТКУ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКОЇ ВІЙНИ: ПРО ЩО НЕ СЛІД ЗАБУВАТИ КИЄВУ»

Сьогодні виповнюється 9 років з дня початку російсько-грузинської так званої «п’ятиденної» війни. Про що не слід забувати Києву сьогодні, коли власне Україна вже четвертий рік є жертвою «гібридної» агресії Кремля.

По-перше, про те, що тоді перед лицем російської агресії Грузія отримала на Заході союзників, як виявилося, ще більш «гібридних» і менш «стурбованих», ніж нинішні партнери України. Нагадаємо, що антигрузинська авантюра Кремля навіть не призвела до будь-яких санкцій проти Росії. Цивілізований Захід її просто проковтнув, що, по суті, розв’язало руки Путіну для агресії проти України через якихось 5 років… На постійні здивовані запитання європейських політиків та експертів «як же ж так?» Кремль своїми діями вкотре відповів у стилі «а чом би й ні?». Сьогодні багато хто стверджує, що вже тоді у 2008 році було зрозуміло, що «Україна – наступна». Однак треба пам’ятати також, що і у серпні 2008-го, і протягом наступної російської «мирної п’ятирічки», і напередодні чи навіть у процесі анексії Криму та вторгнення на Донбас, - тих, хто про це попереджав, часто і на різних рівнях вважали або божевільними, або провокаторами. Навіть напередодні трагедії у Іловайську дехто до останнього вважав, що «вони не посміють»…

По-друге, Кремль визнавши «незалежність» Абхазії й Південної Осетії і зафіксувавши нинішній статус-кво, жодним чином не відмовився від претензій на політичний й економічний контроль над всією Грузією. І, треба визнати, досяг на цьому фронті певних успіхів, попри незагоєні рани війни у переважної більшості населення Грузії, європейські демократичні звитяги офіційного Тбілісі та декларування політичної рішучості щодо повернення втрачених, нині окупованих територій – відновлення територіальної цілісності держави. Паралелі із нами – не прямі, однак очевидні. Ані санкційний тиск, ані провал російського проекту «Новороссия» не змусять Кремль відмовитись від зазіхань на всю Україну – як зону, за його імперською логікою, історичних російських інтересів. Москва й надалі намагатиметься втиснути території ОРДЛО до складу України на власних умовах (за власною логікою інтерпретації Мінських домовленостей), постійно розхитуючи політичну ситуацію в Україні зсередини і просуваючи різні «федеративні» чи «конфедеративні» варіанти устрою правильної з їхньої точки зору України…

По-третє, Москва залишає за собою опцію «визнання» т.зв. ЛДНР за абхазько-південноосетинським варіантом. А остання «малоросійська» ініціатива Суркова (http://cacds.org.ua/ru/comments/1147) є одним із свідчень актуальності такої опції. Отже, «українське питання» для Кремля залишатиметься й інструментом шантажу у триваючих торгах із Вашингтоном, Парижем чи Берліном щодо Сирії або Північної Кореї, чи на тлі близького фіналу судового процесу стосовно малайзійського Боїнга МН17. При цьому, Москва демонструватиме Заходу, що готова до ескалації на сході України під будь-яким, навіть найбільш неочікуваним приводом.

По-четверте, руїни та зубожіння населення Абхазії та Південної Осетії мають стати наочною картинкою стосовно перспектив «руського міра» на Донбасі, особливо для людей, що проживають на тимчасово окупованих територіях. Ця картинка стане очевидною і більш контрастною лише за позитивних перетворень в Україні – Київ просто зобов’язаний перемогти у війні різних «соціальних світів». Наразі у здобутках в цьому плані ми поки відстаємо навіть від грузинів…

Саме така перемога - разом із усвідомленням всієї підступності ворога, що нам протистоїть, готовністю йому протистояти, розбудовуючи Армію і весь сектор безпеки, - стане головною запорукою відновлення територіальної цілісності України.    

Володимир КОПЧАК,

заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)