Публикации экспертов
Михайло Самусь | 18 июня 2014 12:02

Які військово-морські сили потрібні Україні

Український військовий флот вже вкотре за останні роки переживає етап повного переосмислення свого призначення, завдань, структури та складу. Але, як це не парадоксально, саме зараз є шанс збудувати українські Військово-морські сили, які за всіма параметрами будуть призначені виключно для захисту та оборони морських рубежів держави. Ефективні, сучасні та оптимальні. Адже до цього часу ВМС України більше були схожі на «сбірну солянку» музейних експонатів, які нам щедрі російські брати віддали під час розподілу Чорноморського флоту СРСР. 

Спроби (чи демонстрація спроб) переозброїти корабельний склад ВМСУ протягом останнього десятиріччя не дали жодного результату. Так, начебто, було затверджено програму зі створення корвету проекту 58250. Начебто, на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві почали зварювати корпус головного корабля. Але процес більше гальмувався, ніж просувався вперед. І, загалом, «будівництво» нового корвета було більше схоже на черговий проект з розпилу бюджетних коштів і замилювання очей громадськості, ніж на прорив у розбудові ВМС України.

Окупація Криму і «пацифістська» місія українського флоту, офіцери та матроси якого продемонстрували приклади стійкості, мужності та героїзму, але не зробили жодного бойового пострілу в бік агресорів, показали, що флот в України був, але не для захисту власне України. ВМСУ могли брати участь у операціях НАТО та ЄС з боротьби з сомалійськими піратами, могли патрулювати Середземне море в інтересах НАТО, могли брати участь у навчаннях з Росією та Туреччиною. Але вони виявилися неготовими до захисту та оборони своєї держави. Ні психологічно, ні тактично, ні технічно. На жаль, це правда.

Тому зараз питання майбутнього розвитку ВМС України не полягає лише, наприклад, у виділенні 16 млрд. грн. на швидке будівництво корветів проекту 58250 чи відновленні технічної готовності старих кораблів. Насправді, це нічого не дасть. Хіба, якщо б в Севастополі чи Донузлаві у нас стояли нові корвети, а не старі ракетні кораблі, це б якось змінило хід окупації Криму? Жодним чином.

Мова повинна йти про створення абсолютно нових Військово-морських сил. З самого початку. А початок завжди полягає не у мільярдах з бюджету на нові кораблі (хоча, саме це полюбляють стверджувати генерали та адмірали), а у визначенні завдань флоту.

Якраз відсутність реалістичних завдань і призвела до повного фіаско українських ВМС у Криму. Експертне середовище 23 роки твердило, що головна загроза для України – Росія з її Чорноморським флотом, а не якісь «евентуальні противники у Світовому океані» з вигаданих концепцій. Натомість, очільники оборонного відомства та ВМСУ повторювали мантру «Росія нам не ворог, а перебування ЧФ РФ в Севастополі – це стабілізуючий фактор, який гарантує безпеку в регіоні». 

Тепер, на щастя (чи на жаль) це питання остаточно прояснилось. І тому, вищому воєнно-політичному керівництву України буде легко сформулювати головне завдання для ВМСУ: протидія воєнній загрозі з боку Російської Федерації з моря, враховуючи окупацію Криму. Тож, неважко визначити й конкретні завдання для українського флоту: оборона берегової лінії, територіальних вод, комунікацій, природних ресурсів у Чорному та Азовському морях, при зниженні до мінімуму (у всякому разі, поки що) обсягу занадто амбітних завдань (на кшталт участі в міжнародних операціях у віддалених районах Світового океану).

Виходячи з цих завдань, буде нескладно накреслити структуру та параметри корабельного складу ВМСУ. Безумовно, окрім розбудови Чорноморського компоненту ВМСУ, необхідно формувати окремий напрямок оборони в Приазов’ї, враховуючи географічні особливості цього району, його стратегічну важливість та надзвичайно високий рівень загроз з боку РФ.

Стосовно корабельного складу, очевидно, слід розпочати розробку (силами України з залученням європейських партнерів) та будівництво (силами України з залученням європейських партнерів) бойових кораблів, які зможуть максимально ефективно виконувати нові завдання ВМСУ – тобто, швидкісних малотонажних кораблів (катерів) різного призначення. Адже, перспективний корвет проекту 58250 є не зовсім тим кораблем, якого потребує зараз український флот. Новий корвет, з водотонажністю 2600 тон та надзвичайно потужним ракетно-артилерійським, радіоелектронним, торпедним озброєнням, вертольотом на борту більше підходить під визначення «легкого фрегату» і призначений для виконання завдань, все ж таки, не у береговій зоні Чорного моря, протидіючи Чорноморському флоту Росії, а у більш віддалених районах, де зараз реальних загроз для України практично не існує. І коштує цей корвет недешево – не менше 250 млн євро. Що за сучасних умов є просто неймовірними коштами, які, насправді, краще інвестувати у актуальніші проекти (наприклад, будівництво дійсно захищеного кордону з Росією).

Тому, незважаючи на те, що перспективний український корвет є чудовим і сучасним проектом, плани з втілення програми його серійного будівництва треба корегувати. Можливо, доцільно обмежитись головним кораблем, оскільки, в нього вже вкладено великі кошти і, в принципі, існує розуміння стосовно основних систем озброєння корабля (тим більше, що один корвет такого рівня для ВМСУ зайвим не буде). А далі програму краще заморозити з перспективою відновлення після стабілізації воєнно-політичної обстановки та з урахуванням нових можливостей з залучення європейських оборонних технологій, що відкриються внаслідок зближення України з ЄС.

Натомість, звільнені кошти доцільно перенацілити на створення ефективніших для сучасної ситуації кораблів – зокрема, корветів водотонажністю до 1000 т. Можливим орієнтиром для створення їх розробки умовно може бути шведський корвет Visby. Особливо, що стосується малопомітності та зниження вартості будівництва та експлуатації (шведи, до речі, завжди приділяють цим параметрам першочергову увагу). Для цього можливо використати наявний досвід українських корабелів з того ж проекту 58250 із залученням європейських фахівців.

Шведський корвет Visby

Для швидкого (краще сказати – негайного) підвищення боєготовності ВМСУ можливо максимально використати вже наявні доробки української промисловості. Зокрема, можна закупити ефективні та недорогі бронекатери «Гюрза-М», а також інші, вже готові до будівництва малотонажні кораблі й катери з можливістю їх модернізації за рахунок залучення європейських технологій та озброєння. Щоб ніхто не сумнівався, українська промисловість (зокрема, й невеликі приватні компанії) постійно експортує свої військово-морські досягнення. Тепер нарешті прийшов час і ВМСУ.

Окремим нагальним питанням повинно стати створення сучасної та ефективної комплексної системи моніторингу обстановки в Чорному та Азовському морях – повітряної, надводної, підводної – з використанням всіх доступних сучасних засобів та сил.

Ще один напрям – створення потужної берегової ракетно-артилерійської системи, яка може суттєво підвищити сумарну ефективність дій флоту на Чорноморсько-Азовському театрі воєнних дій. Насправді, розміри Чорноморсько-Азовського ТВД в теорії дозволяють ефективно нейтралізувати загрози з моря навіть при наявності лише комплексної системи розвідки та ефективних ракетно-артилерійських військ (у тому числі, високоточного озброєння).

Хоча, звичайно, це тільки в теорії. Краще, якщо ВМСУ будуть мати класичний склад – надводні кораблі, морську авіацію, морську піхоту, берегові ракетно-артилерійські війська. Підводні човни також, безумовно, потрібні. Однак, не такі як пріснопам‘ятне «Запоріжжя», а малі сучасні субмарини та автономні підводні апарати, які можуть виконувати широкий спектр завдань (від розвідки та диверсій до торпедних атак).

До речі, морська піхота ВМСУ повинна отримати новий імпульс у розвитку. Роль морської піхоти в сучасних умовах окупації Криму надзвичайно зросла. Окремий компонент морської піхоти (можливо, до бригади) треба створити в районі Азовського моря, враховуючи стратегічну важливість цього напрямку для реалізації будь-яких військових операцій РФ проти України.

Ще кілька слів про головне – кадри. Кримська трагедія, безумовно, стала переломним моментом у формуванні самосвідомості українських військових. Головний комплекс, який існував після розпаду СРСР – нездатність уявити росіян ворогами – був успішно зруйнований. Після цього, настає визначеність і розуміння, хто є хто.

Особливо це стосується особового складу ВМСУ. Саме вони натерпілися від своїх колишніх сусідів та начебто друзів найбільших образ. І тому, думаю, вони тепер готові до виконання своїх завдань без всіляких сумнівів і коливань. Звичайно, добрим починанням є навчання українських військово-морських курсантів в Європі та США. Надалі, цю практику треба лише поширювати, інтегруючи українську систему військової освіти до европейської та євроатлантичної системи підготовки військових фахівців (у тому числі, для ВМСУ).

Михайло Самусь, 
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

http://espreso.tv/article/2014/06/18/yaki_viyskovo_morski_syly_potribni_ukrayini