Поиск по сайту:

Публикации экспертов

РЕАЛИИ УКРАИНСКОГО ЭКСПОРТА ЛЕГКОЙ БРОНЕТЕХНИКИ
Стремительное развитие асимметричных ответов в современном вооруженном противоборстве (террористические атаки, повстанческие действия, стремление втянуть противника в боевые действия в населенных пунктах, джунглях, горах и т.п.) означает постоянное привлечение военных подразделений к патрулированию, сопровождению конвоев, несению службы на блок-постах, автономным действиям. При этом основной задачей становится сохранение личного состава в условиях применения противотанковых средств ближнего боя, другого легкого оружия, при внезапных нападениях из засад, огня противника с фланга или тыла, широкого применения минно-взрывных заграждений и т.д. Такое изменение форм и методов ведения современных войн и локальных конфликтов повлекло за собой увеличение роли легкобронированных боевых машин (ЛБМ), которые предназначены для транспортировки механизированных (пехотных) подразделений и их огневой поддержки в бою, в частности бронетранспортеров (БТР), боевых машин пехоты и десанта (БМП и БМД). Сегодня практически во всех армиях мира они составляют основную долю бронетанковой техники.
Все публикации
Герої сучасної України
05 Січня 2016 11:24

Дмитро ЛАБУТКІН. КАМЕРА ЯК ВИСОКОТОЧНА ЗБРОЯ

Не лише зі зброєю в руках можна вести війну проти ворога. В сучасних реаліях відеокамера є не менш потужним засобом у боротьбі з противником. Це довів капітан-лейтенант Дмитро Лабуткін, котрий ціною свого життя здобув надзвичайно цінні матеріали для наших дипломатів.

–  Це була дійсно віддана своїй справі людина. Він був постійним учасником далеких морських походів. Висвітлював бойову підготовку, повсякденну діяльність, соціальні питання і проблеми військовослужбовців, членів їхніх родин. Дмитро був справжнім люблячим чоловіком і батьком. І пам’ять про нього житиме в наших серцях, –  розповідає головний редактор відділу соціальної політики, редакції та видавництва газети «Флот України» капітан-лейтенант Віталій Панчишин. Він знав Дмитра Лабуткіна більше десяти років. «Ми одногрупники: разом опановували військову журналістику у львівському виші, – згадує він. – Разом служили і в Севастополі. Разом виходили на завдання на бойових кораблях, брали участь у міжнародних військових навчаннях, їздили на полігони. Під час анексії Криму зробили свій вибір і перебралися до Одеси».

Останнім днем у житті Дмитра Лабуткіна став день ротації із зони АТО. У нього був наказ повертатися до Одеси. Він виходив із оточення з-під Дебальцевого разом із українськими бійцями і, незважаючи на шквальний вогонь, продовжував все ретельно документувати на відеокамеру.

2009 року Дмитро Лабуткін закінчив Львівський інститут Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного  за спеціальністю «Військова журналістика». З 2009 року служив у Севастополі, очолював редакцію телебачення телерадіокомпанії Міністерства оборони України «Бриз». Дмитро був помічником керівника сектора «С» у зв’язках із громадськістю та засобах масової інформації.

–  Дмитро був надзвичайно відданим репортерській справі. Тому не дивно, що навіть у той непростий для українських військовиків день, а для нього – останній, коли виїздив на бронетранспортері з Дебальцевого, він продовжував працювати. Так, Дмитро міг нічого не знімати, не сидіти на броні, не ризикувати своїм життям, а сховатися всередині бронемашини. Та потрібно було його знати.., – говорить  головний редактор ТРК Міноборони "Бриз" Іван Чміль. –  Не хочеться казати про Дмитра «був», оскільки для нашого колективу він завжди є взірцем відданості, того, як потрібно ставитися до життя, людей, родини, яку він обожнював. У Дмитра Лабуткіна залишилися дружина Олександра і п’ятирічна донька Кіра. Сподіваюся, що держава підтримає його сім’ю і забезпечить її власним помешканням.

До висвітлення подій антитерористичної операції Дмитро Лабуткін долучився ще під час походів у зони бойових дій із військово-морськими силами країн НАТО. Вже тоді його матеріали вирізнялися не лише інформаційною насиченістю, але й аналітичними висновками. 

–  Дмитро –  справжній військовий моряк, офіцер, який знав військову справу. Він робив багато цікавих матеріалів, фільмів про морську службу. Вмів якісно подати інформацію, робив це швидко і цікаво. Його смерть – велика втрата як для нас, так і для Військово-Морських Сил, – зазначає заступник головного редактора ТРК Міністерства оборони України «Бриз» Аліна Деак.

Навесні 2014 року, після анексії Росією Криму, Дмитро Лабуткін залишився вірним Присязі і разом із дружиною та донькою переїхав до Одеси. У числі перших відбув і на Схід України, щоб висвітлювати події з передової. Робив це, як завжди, професійно.

Товариші про нього говорять як про надзвичайно чуйну людину, м’яку, інтелігентну. Але в той же час, як справжній уродженець Кременця, він мав кремезний характер. Якось, коли розмова зайшла про протистояння на Донбасі, Дмитро сказав, що ніколи не стане на коліна перед ворогом  –  краще смерть...

А ось що розповів заступник керівника штабу військової операції у Донецькій і Луганській областях полковник Валентин Фєдічев:

– Уявіть собі ситуацію… У Мінську проходять перемовини. Російська сторона усіляко доводить українським представникам, що Дебальцеве більш не є нашою територією, що місто оточене і не сьогодні-завтра паде. Саме тому ми, кілька офіцерів, отримали наказ: виїхати у Дебальцеве, зробити фотозйомку відомих місць, пам’ятників, державних і відомчих будівель та довести, що там є і зберігаються українські державні прапори. Після цього наші представники із фотодокументами повинні були прибути до Києва для бесіди з дипломатами – учасниками Мінських домовленостей.

Місія була надзвичайно небезпечною, оскільки у цей час у місті перебували диверсійні групи противника, здійснювався постійний обстріл з мінометів штабу сектора та 128-ї гірсько-піхотної бригади. У Дебальцеве, яке палало, ми поїхали БТРом. У складі команди був і Дмитро. Він під вогнем провів фотозйомку, і невдовзі ми під обстрілами, що не вщухали, повернулися до штабу сектора «С».

А вже вночі сформували колону для  евакуації поранених в Артемівськ. Офіцерів із фотодокументами також включили до її складу, щоб вже потім літаком вони дісталися до столиці.  На жаль, на той час траса біля Логвинова, між Луганськом і Дебальцевим, вже контролювалася бойовиками. Тому було прийняте рішення, що колона буде прориватися ґрунтовою дорогою північніше. Однак і вона вже була перекрита диверсантами. Відтак наші бронетранспортери потрапили у засідку… А далі був бій. Частина українських військовиків зуміла закріпитися на вигідних позиціях і продовжувала давати відсіч противнику. А ось бронетранспортер, в якому перебував Лабуткін, вразив із гранатомета диверсант. Дмитро загинув, щойно вибравшись із палаючої машини.

Капітан-лейтенант Дмитро Лабуткін зробив все, щоб під час Мінських перемовин Україна довела, що наші Збройні Сили здатні протистояти російському агресорові. За цей доказ він віддав своє життя. Він – достойний офіцер. Усі фотознімки, які робив Дмитро, були доставлені до Києва дипломатам.

Нехай це не прозвучить пишномовно, але доки є такі українці, як Дмитро, наш народ непереможний!