Поиск по сайту:
Комментарии
30 декабря 2016 16:00

Ігор ЛЕВЧЕНКО: «МІЖ ЗРАДОЮ І ПЕРЕМОГОЮ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ОБОРОННИЙ СЕКТОР І ЗМІ»

Так вже сталося завдяки нашому неадекватному північному сусіду, що у важкому і неоднозначному процесі реформування українського державного організму після перемоги Революції Гідності одне з центральних місць посів національний оборонний сектор. Це «гидке каченя» попередніх 25 років нашої незалежності несподівано виявилося гарантом виживання не лише української нації, але й кожного її громадянина. Сьогодні тут зосереджена величезна кількість ресурсів і зусиль як держави, так і волонтерів, громадських активістів і наших західних партнерів.

Наскільки ж успішні ці зусилля? Чи є ця сфера реформована, або чи відповідає її реформування тим зовнішнім викликам, які постають перед Україною в умовах війни? Сьогодні ці питання як ніколи турбують українське суспільство, яке  активно шукає відповіді на них там, де звикло: в телевізорі, на радіо, в пресі і, головним чином, Інтернеті. Які ж відповіді воно там може отримати? Відповідей цих, як правило, дві. І вони вже давно набули значення інтернет-мемів: це «зрада» і «перемога».

Об’єктивно треба сказати, що сьогодні будь-яке питання політичного або громадського життя нашої країни постійно перебуває в ситуації коливання між цими двома крайніми станами суспільної свідомості. «Зрада» і «перемога» невідривно супроводжують сучасну українську державу, як її «інь» і «янь». В них змішане все: війна і криза, реформи і корупція, ідеали майдану і п’ята колонна, любі друзі і «скотиняки». І чого тут більше – нерозуміння, політичної боротьби, чи інформаційних впливів ворога – сказати зразу важко.

Всі ці явища присутні й у висвітленні процесу реформування такого складного і багатогранного явища, як оборонний сектор країни. Зрозуміло, що йому притаманні ті ж самі  проблеми і негативні явища, що й іншим елементам державного організму. Але фактор наявності зовнішньої загрози і військової агресії з боку Росії грає тут найбільш помітну роль. Однією з головних задач керівництва країни в умовах зовнішньої агресії є не лише швидко перебудувати національний оборонний сектор для ефективної протидії ворогу, але й створити атмосферу довіри до своїх дій і, головне, впевненості в перемозі як у тих, хто бореться зі зброєю в руках, так і у всього суспільства у недаремності його зусиль і страждань.

Відповідно, задача нашого ворога абсолютно протилежна – підірвати довіру до влади, військового керівництва, віру в перемогу, посіяти паніку і зневіру в масах. При цьому, ставка робиться не на детальний  професійний аналіз, а на спекуляції і емоційну складову. Найбільш поширено такі методи використовуються під час активних бойових дій, особливо це було помітно на першому році війни. Хоча і зараз час від часу в інформаційному просторі розганяються «хвилі» зради: прийняли якійсь закон – погано, не прийняли – ще гірше.

Найбільш показовим для демонстрації таких «хвиль»  можна вважати «чорні» інформаційні кампанії, які в останній час супроводжують практично всі високі призначення в силовому блоці. Є певна закономірність: кожний новий призначенець отримує свою порцію чорного піару, але за пару днів ця «хвиля» сходить. Якщо ні – можливо звинувачення небезпідставні, але це більш характерно для «правоохоронців», а не для «оборонців».

Якщо ж відкинути «російський фактор», то і тоді лишається цілий ряд чинників, які в той чи інший спосіб впливають на подачу суспільству інформації про оборонний сектор. На кожному з них можна зупинитися окремо.

Одним з перших, який вдався взнаки ще на початку 2014 року, став низький рівень підготовки вітчизняної «медіа-братії» до професійного висвітлення військової тематики. Як вже було зазначено, сфера оборони ніколи раніше не була в пріоритеті, тому і журналістів, які спеціалізувалися на цій темі, були одиниці. Актуалізація ж оборонної тематики викликала запит суспільства на відповідну інформацію, що, в свою чергу, породило безліч новоявлених «військових експертів», більшість з яких взагалі ніколи не були дотичні до оборонної і військової тематики.

Звичайно, на сьогодні вже є багато професійних фахівців від пера, а оборонна тематика посідає одне з ключових місць в контенті вітчизняних засобів масової інформації. Але жага сенсацій, гонитва за ексклюзивом, притаманна всій вітчизняній журналістиці, час від часу не тільки грає злий жарт з їх авторами, але і може нанести шкоду. Отже, підвищення медіаграмотності вітчизняних медіа у військових і оборонних питаннях все ще на часі.

Важливим чинником, який впливає на подачу інформації про реформування оборонного сектору, виступає політичний PR та політична боротьба як представників влади, так і їх опонентів. Останні якраз і полюбляють поганяти «зраду», але доречність цього в умовах війни є сумнівною. Влада, в свою чергу, будь-яку подію або реформу намагається максимально використати для власного піару, що інколи виглядає смішно. При цьому, всі успішно обзавелися арміями «ботів» і «тролів» і мочать опонентів, як кажуть, з усіх стволів.

Крім цього, оборонний сектор сьогодні – це 5% внутрішнього валового продукту – величезні кошти, до того ж ще державні. Бажаючих взяти участь у їх освоєнні достатньо, а методи їх освоєння не завжди прозорі. В результаті ми знову бачимо інформаційні «хвилі» про «картонну» броню вітчизняних БТРів з одного боку, або «відмінні якості» нової машини, яка була зліплена нашвикоруч якоюсь черговою компанією «Рога і Копита», що ще вчора торгувала туалетним папером, з іншого. І тут не гребують самовосхвалянням як приватні, так і державні структури, коли за добре змонтованими відеороликами часто більше нічого немає.

В принципі, картина, намальована вище характерна більшості сфер діяльності українського державного організму. Але тепер, в ситуації агресії з боку Росії, це створює цілий ряд нових небезпек для обороноздатності країни. Це було добре продемонстровано на початку 2014 року, коли росіяни майстерно ляльководили нашими доморощеними майстрами «всьо парєшать» і «развєсті как котят», привівши війну на нашу землю. А потім викинули їх на смітник історії як використаний широковідомий гумовий виріб №1: кого в Ростов, а кого головою вниз з 22 поверху.

Отже тут, на інформаційному полі, ворог майстерно використовує наші внутрішні конфлікти і суперечки, активно атакуючи інформаційно, підриваючи як наш авторитет перед союзниками, так і віру українців у здатність держави ефективно оборонятися і посилювати цю здатність. Але ми вже навчилися оборонятися і на цьому, інформаційному, фронті. Докладає руку і держава – вже системно лунають, приміром, інформаційні пасажі, які генеруються в нетрях РНБО. В той же час, діяльність головного інформаційного бійця – «Мінстеця» – залишається малозрозумілою і на широкий загал «ніби не видною».

Але головною проблемою роботи держави в інформаційній сфері залишається «реакційність», тобто реагування на інформаційні впливи Росії, що на третьому році війни є неприпустимим. Давно пора перейти до власного формування інформаційного порядку денного і змусити, таким чином, реагувати на нього вже нашого ворога. Чому так відбувається? Звісно, тут присутній і певний непрофесіоналізм виконавців, часто – тяжіння до  внутріполітичної доцільності. Але головним чинником, скоріш за все, виступає неповне розуміння українським політикумом, як в принципі і суспільством, або небажання усвідомлення Росії як ворога, і війни, як єдино можливого з цим ворогом способу буття.

І знову основну надію дає український народ. Інформаційне волонтерство і громадянська ініціатива створили цілий інформаційний кластер в оборонній сфері. І саме він, не обмежений інструкціями і нормативами, внутріполітичними розкладами і зобов’язаннями здійснює ефективне і оперативне інформування нашого суспільства у сфері оборонної діяльності, доносить інформацію до закордонних партнерів і протистоїть ворогу. Це – блогери, ЖЖурнальщики, різні новостворені інформаційні ресурси і навіть окремі особи.

Крім цього все ж таки існують у вітчизняному інформаційному просторі інформаційні ресурси, де можна отримати не тільки вичерпну інформацію з питань розвитку українського оборонного сектору, але і її аналіз, проблеми і пропозиції тощо. Вони традиційно мають високу якість матеріалів і авторитет у споживачів. Емоціям вони протиставляють високий професіоналізм і глибокий аналіз оборонної проблематики. Отже, у «маленького українця» все ж існує можливість вдало пройти у вітчизняному інформаційному морі між «зрадою» і «перемогою» – цими Сціллою і Харибдою нашого сьогодення.

Тож будемо допитливими і шануймося, бо ми того варті!

Ігор Левченко, член експертної ради ЦДАКР