Комментарии
17 ноября 2016 7:00

Володимир КОПЧАК: «ОБСЄ НА КОРДОНІ. МІСІЯ – НЕЗДІЙСНЕННА»

Нещодавня ставка на озброєну місію ОБСЄ на неконтрольованій ділянці українсько-російського кордону окреслила чергову трансформацію Мінська-2. Формально процес запущено, однак наразі зрозуміло, що виконати ці наміри буде складно, а то й взагалі неможливо. Через сукупність причин.

Справа не в тому, що несподівана перемога Д.Трампа відсунула з порядку денного великої геополітики «українське питання» чи розв’язало руки Кремлю на українському фронті до формування нової адміністрації в Білому Домі. Просто тема «озброєної місії ОБСЄ не російсько-українському кордоні» є мертвонародженою чи хибною вже на рівні ідеї.

Щоб це зрозуміти необхідно спробувати дати відповідь на 2 ключових запитання, що формулюються досить просто:

1) Чи готова і, головне, здатна ОБСЄ в принципі зорганізувати озброєну місію заради контролю кордону і, якщо так, - у які терміни?  

2) У разі все ж таки створення – що збираються контролювати «війська ОБСЄ» на неконтрольованій (де-факто контрольованій Росією) ділянці українсько-російського кордону?

 

Ані сил, ані бажання

Стосовно першого запитання, то тут величезні сумніви, насамперед, «інституціонального» характеру, які полягають у спроможності досягнення консенсусного рішення 57-ма членами ОБСЄ стосовно:

- кількісного складу місії на кордоні та її національного наповнення;

- рівня оснащеності технікою та озброєнням, плюс відповідного фінансування досить чисельного міжнародного воєнізованого контингенту (якби його у підсумку не назвали – «міліцейським», «поліцейським» чи ще якось);

- мандату на застосування зброї (хоча б у відповідь).

Пунктів ще багато, але для демонстрації утопічності ідеї буде достатньо і цих трьох.

За наявним досвідом діяльності ОБСЄ історично не здатна контролювати будь-що, це не її профіль. Їх функції – це спостереження і фіксація, що само по собі не мало, однак зараз мова йде дещо про інше. Треба зрозуміти, що із останньою ініціативою на Донбасі ОБСЄ власне для себе створює абсолютно новий прецедент.

…У мирний час нині непідконтрольну Україні ділянку кордону у 400 з лишком кілометрів контролювали 1500-2000 прикордонників, що були структуровані у відповідні загони та застави, озброєні штатним озброєнням, нехай і виключно легким. Логічно, що в умовах триваючої війни контингент під будь-чиєю егідою має бути не менш чисельним і не гірше оснащеним. 

Нагадаємо, що нині на Донбасі спостережна моніторингова місія (СММ) нараховує 500-600 осіб. До ефективності роботи СММ можна ставитись по-різному, однак у наших реаліях це краще, ніж взагалі нічого. Приміром, ОБСЄ - окрема подяка за спроби організувати гуманітарні коридори і низку інших ініціатив. В той же час всі кроки щодо припинення вогню чи розведення сторін мали в кращому випадку ситуативний короткочасний ефект. Наочний приклад - останнє рамкове рішення про початок розведення сил і засобів на Донбасі на трьох ділянках (від 21 вересня 2016 року). Так, ситуативне припинення вогню було досягнуте, переважно на Луганщині. Однак, коли стало потрібно Кремлю, бойовики інтенсифікували вогонь фактично всією лінією розмежування. До речі, це сталося саме після останнього засідання у нормандському форматі, де власне й було досягнуто усну домовленість про місією ОБСЄ на російсько-українському кордоні. З 19 жовтня інтенсивність обстрілів системно посилюється. Це є прикладом реальної ваги ініціатив ОБСЄ в умовах, коли на Москву де-факто не має реальних важелів впливу.

В розрізі теми контролю кордону виникає запитання – чому ОБСЄ не виступило досі із ініціативою, щоб спостерігачі СММ цілодобово перебували на позиціях, причому з обох боків? Адже, складається стійке враження, що свої обстріли проросійські бойовики чітко синхронізують із графіком роботи СММ… Звичайно, критикувати «курортний режим» роботи місії і вимагати від людей лізти під обстріли, сидячи у теплому офісі в Києві, є певним цинізмом, одначе ми обговорюємо перспективу організації контролю над кордоном – завдання зі значно більшим обсягом навантаження і потенційної небезпеки. Звісно, якщо ОБСЄ збирається реально щось контролювати.    

 

Затягування процесу як вихід

Не зовсім плавно переходимо, до другого – більш важливого запитання. Уявімо, що ОБСЄ все ж таки виявила готовність взяти під контроль ділянку українсько-російського кордону. І що на цей момент контролюватиметься? Безперервність поставок для 1 і 2 армійських корпусів армій ДНР і ЛНР боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів? Чи матимуть бійці місії доступ до білих КАМАЗів сумнозвісних «гуманітарних» конвоїв або до вантажів у залізничних потягах, прямуючих з Росії до Дебальцевого чи Іловайська? Якою буде реакція на порушення – знову лише фіксація і констатація? Питання виглядають риторичними.            

Надмірна акцентуація на контролі ОБСЄ ділянки кордону, на наш погляд, лише відсуває на задній план іншу – значно більш ключову для Києва умову виконання Мінська-2. Йдеться про виведення «іноземних» військ з території ОРДЛО та роззброєння незаконних збройних формувань на цих територіях (читай 1,2 АК, створених Росією за стандартами власних збройних сил; всі види забезпечення здійснюються із Росії та кадровими військовослужбовцями РФ). Просте запитання – ця умова має бути реалізована до чи після передачі під контроль ОБСЄ ділянки контролю? Київ, є сподівання, системно наполягатиме, що спочатку виведіть війська, заберіть всю техніку (не говорячи вже про «припини стріляти»), поверніть чи хоча б демілітаризуйте Дебальцеве, яке відповідно до Мінська-2 має бути на неокупованій території, – і лише після цього можна вести розмову про місцеві вибори і передачу ОБСЄ контролю над кордоном. Саме правильна послідовність дій має стати постулатом будь-яких «дорожніх карт». ОБСЄ, приміром, могла б виступити із ініціативою створення баз зберігання для більш як семисот танків, скупчених нині на території «ДНР»/«ЛНР», - вони ж «нічиї». Бази ці можуть бути створені – обов’язково під контролем ОБСЄ – десь під Києвом чи взагалі на території однієї з Прибалтійських країн. Або їх взагалі, до речі, можна подарувати ОБСЄ для подальших «озброєних місій». Останні пропозиції – на випадок, якщо нам пропонуватимуть вибори/контроль ОБСЄ над кордоном до виведення російських військ з тимчасово окупованих територій. Тролінг має бути обопільним.     

Уявімо собі, що Кремль дає команду на роззброєння армій «ДЛНР» і виведення військ. Скільки після цього днів (тижнів) протримаються ці «державні утворення»? Викажемо крамолу – якщо Москва б пішла на це реально, Києву абсолютно не принципово, хто тимчасово контролюватиме ділянку кордону з РФ. Адже, це буде маркером незворотних процесів не в ОРДЛО, а власне у самому Кремлі. Інша річ у найближчій перспективі жодних важелів впливу на Кремль для такого рішення не проглядається. Черговий «глухий кут Мінська-2», як не крути.

Тому про питання «ОБСЄ на кордоні» поступово можна забувати, що наразі і відбувається. Повернутись до нього можна легко і в будь-якій момент під час обговорень в Нормандському чи якомусь іншому форматі. В нинішніх умовах слід спокійно ставитись до заяв Києва на кшталт «Мінську немає альтернативи» як до обов’язкової дипломатичної програми. Готуватись треба до планового затягування процесу, розуміючи, що Кремль в принципі не збирається виконувати «Мінськ» не на власних, смертельних для Києва умовах.

У найближчі 3 місяці Росія інтенсивно тиснутиме як на Київ, так і на інші країни Нормандського формату з метою їх примушення до російського алгоритму реалізації Мінська-2. (Про це докладно у головному матеріалі бюлетеня «Основні виклики та ризики для України у першій половині листопада 2016 року»).

Апокаліптичні сценарії (частиною яких, приміром, стане передача кордону ОБСЄ і проведення виборів без виведення російських військ з українських територій) не розглядаємо. Вони потужно розписані останнім часом і без нас.   

 

Володимир Копчак,

заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння