Поиск по сайту:
Комментарии
01 июня 2016 9:05

Ніколас ТЕНЗЕР: «РЕАЛІЗМ», ЩО РОЗХИТУЄ ОСНОВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Про базиси російської інформаційної війни проти ЄС

Російська інформаційна війна є багатовекторною, тож Захід не повинен залишати її без відповіді. Перш за все, ми маємо викривати брехню, оперувати фактами, протистояти атакам так званих «тролів», а також виявляти численні джерела впливу, які Росія розгортає в західних країнах. Звісно, у всіх на слуху такі ресурси як «Раша Тудей» (RT) або «Спутник», однак є чимало інших, набагато підступніших медіа-ресурсів, які, на перший погляд не асоціюються з Росією. Зрештою, кремлівська пропаганда,  яка   поширюється безпосередньо через засоби масової інформації,  -  не єдиний засіб впливу. Москва також ляльководить політиками, вченими та експертами, які лобіюють вимоги  Кремля, мавпуючи ключові меседжі російської пропаганди.

Є й такі, яких ми зазвичай називаємо «корисними ідіотами» - вони часом сприяють позиції Кремля, не усвідомлюючи це. У даному разі страшилки про «українських нацистів», «російських лібералів», змову ЦРУ і Моссада не найнебезпечніші елементи інформаційної війни, адже вони не впливають на широку аудиторію. Значно більшої шкоди завдає маніпуляція «делікатними» аргументами і побрехеньками  на кшталт: «Росія - найкращий союзник Заходу у війні з тероризмом» або «США і НАТО агресивно налаштовані стосовно Росії». Дискурс про уявне приниження Росії значно більш деструктивний і агресивний. Також варто згадати про так званий «реалістичний» аргумент: «Росія занадто сильна, щоб її ігнорувати, тож, хочеться нам того чи ні, ми повинні з нею взаємодіяти». Насправді ж оперування таким аргументом є спробою  реабілітувати Москву і закрити очі на порушення  прав людини, які Кремль чинить як у самій Росії, так і поза її межами. Такий  «реалізм», на моє переконання, розхитує основи європейської безпеки.

Ми чудово знаємо, що багато ультраправих політиків заграють із Путіним. Не гребують цим і євроскептики та ліві радикали. В той же час у багатьох країнах, у тому числі і у Франції, деякі консерватори і навіть соціалісти, м’яко кажучи, надто прихильно сприймають позиції Кремля і навіть виступають за скасування санкцій. Переважно це ті ж політики, які дивляться крізь пальці на геноцид, вчинений Башаром Асадом у Сирії  і, звісно, російську агресію в Україні. На відміну від крайніх правих політиків, вони, певно, не проти демократичних і ліберальних цінностей, але на практиці виходить якраз навпаки. Вони захоплюються сильним лідером і не переймаються питанням свобод і прав людини, а отже перебувають поза парадигмою європейського мислення. На жаль, ліберальні політики правого і лівого політичного спектру не докладають зусиль для розвінчання  цих  протиріч і брехні. Зазвичай закиди, які цілковито суперечать основним європейським цінностям, залишаються без відповіді.

ЄС і США мають не лише парирувати удар, але й самі формувати порядок денний в інформаційному середовищі. Що це означає на практиці? Зазвичай європейські лідери, опонуючи російській пропаганді, не протиставляють їй європейські цінності, не наголошують на тому, що метою Росіє є знищення єдності Європи. Вони говорять про економіку, залишаючи без уваги питання геополітики. В європейському інформаційному дискурсі вкрай мало говориться про цінність європейської моделі, яку варто захищати і розбудовувати. І це також пояснює, чому путінська пропаганда, нажаль, спрацьовує.

Уроки для України та ЄС після референдуму в Нідерландах

Референдум у Голландії вказав українському уряду, громадянському суспільству та інтелектуальній еліті на необхідність пропагувати вашу країну на європейській  «сцені». Нажаль, доводиться констатувати, що багато людей в Європі не знають про Україну і те що сталося на Майдані, коли люди гинули за європейські цінності. Це був чудовий приклад для апатичної «старої Європи». Нині ж потрібно не гаяти час, а поширювати інформацію про реалії, потреби і успіхи України, не приховуючи при цьому  основні проблеми, які  ще  належить вирішити.

На європейському рівні, гадаю, нам необхідно створити щось на кшталт «українського кокусу» - мережі людей з усіх європейських країн, які пропагуватимуть  Україну. Звісно натхненником і творцем такого руху не може бути лише українська влада. В Європі є багато простих громадян,  політиків, представників інтелігенції, вчених та лідерів громадської думки, які переконані в необхідності такої координації. Вони усвідомлюють, що доля Європи буде вирішуватися в Україні.

Конфлікти на Донбасі і в Нагірному Карабасі – тест для французької дипломатії

Франція є однією з трьох співголовуючих держав Мінської групи з врегулювання питання Нагірного Карабаху, - тож Париж справді занепокоєний  нещодавнім загостренням конфлікту між Вірменією та Азербайджаном і зацікавлений у стійкому врегулюванні ситуації.

Але всім нам відомо, що для цього знадобиться час і питання про те, хто правий із позиції права і демократії. Чесно кажучи, я не бачу шляхів вирішення кризи протягом найближчих років і конфлікт, схоже, знову повернеться до «замороженого» стану.

У випадку Донбасу ситуація  цілком інакша. По-перше, ми знаємо хто був агресором.        По-друге, цілком очевидно, що Франція та Німеччина вирішили запустити  процес переговорів у Мінську, щоб зупинити криваву війну, зменшити число жертв і виграти час. Можна довго говорити про Мінські домовленості, які, вочевидь, не є справедливими,  однак вони були найменшим злом на той час. Ініціатива Парижу та Берліну була, можливо, чи не єдиним відповідним до ситуації  вагомим внеском у врегулювання, адже ні США, ні ЄС не були готові прийняти відповідні заходи проти російського вторгнення, озброївши українську армію. Я цілком впевнений, що  ні канцлер Ангела Меркель, ні президент Франсуа Олланд не мали жодних ілюзій щодо  надійності угоди. Усі порушення Мінських домовленостей, відповідальність за більшість із яких лежить на  Росії, були цілком передбачувані.

Однак, усі ми знаємо, що без надійного миру,  міжнародного контролю над виборами в контрольованих сепаратистами районах і справедливого обміну полоненими Мінські угоди приречені на провал. В той же час Україна має залишатися надійною стороною у мирному процесі, адже це вирізнятиме її на фоні нівеляції Росією пунктів Мінська. Це також має включати змістовний діалог із групами впливу на Донбасі, адже ми зберігаємо оптимізм щодо того, що сепаратисти насправді не представляють більшість у цьому регіоні. Ми маємо розвінчати міф про те, що офіційний Київ протистоїть східним областям країни. Міжнародне співтовариство має забезпечити проведення справедливих та вільних виборів, засудити і покарати сепаратистів, за спинами яких стоїть Росія, за порушення прав людини і громадянських свобод.

Це великою відповідальністю лягає на плечі урядів Німеччини, Франції та України. Міжнародне співтовариство, а саме, США та ЄС, мають докласти усіх зусиль, щоб  Мінськ  був  реалізований. Це стане першим кроком, хоча перспективи залишаються сьогодні дуже похмурими і невизначеними...

 

Ніколас ТЕНЗЕР,

президент Центру вивчення та дослідження політичних рішень (Франція)