Комментарии
18 декабря 2015 12:30

Оксана МІТРОФАНОВА: «ФРАНЦІЯ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ, ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ І НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ»

Терористичні атаки в Парижі 13 листопада 2015 року з численними людськими жертвами викликали необхідність як глибинного аналізу роботи французьких спецслужб, так і активізації французької зовнішньополітичної стратегії для боротьби з Ісламською Державою (ІД). 

Напередодні візиту до Москви президента Франції Ф.Олланда прем’єр-міністр Франції М.Вальс вперше висловився про можливість зняття санкцій з Росії за умови виконання Москвою своєї частини мінських угод. 25 листопада 2015 р. виступаючи перед депутатами Вальс наголосив, що він сподівається на зняття санкцій за умови виконання мінських угод. До того ж, права партія  Н.Саркозі «Республіканці» звернулася до президента Ф.Олланда з проханням зняти ембарго з Росії.

26 листопада 2015 р. Ф.Олланд на зустрічі з В.Путіним у Москві закликав до створення світовими державами «великої коаліції» для боротьби проти ІД.

Так, директор французького Інституту міжнародних і стратегічних відносин П.Боніфас вважає, що оскільки у Франції з Росією є спільна мета – перемогти ІД, то для кращої ефективності ці країни можуть координувати свої удари по Ісламській Державі. Франція також проситиме Росію не наносити ударів по антиурядовим організаціям, а наносити удари по ІД. На думку цього фахівця, увійшовши в коаліцію з Росією по Сирії, Франція нічим не ризикує, тому що обидві країни мають не лише розбіжності, а й спільні інтереси.

Інший французький воєнний експерт, полковник у відставці на умовах анонімності звертає увагу на важливий нюанс: якщо повітряні удари мають незначний ефект, –  це через те, що літаки літають дуже високо, щоб не бути збитими системами протиповітряної оборони, а отже, щоб не було загиблих, наявність яких би дуже негативно оцінила б французька громадськість. Росія, вважає француз, не бачить подібної проблеми, а на Заході це дуже важко зрозуміти.  Таким чином, співпраця Заходу з Росією розпочнеться з координації повітряних ударів, а потім, за необхідності, Росію можуть прийняти як повноправного члена коаліції.

На думку французького генерала у відставці, спеціаліста з питань політики Росії (також побажав залишитись неназваним), метою Франції є створення міжнародної коаліції для операцій у Сирії, зокрема, у складі США, Великобританії та Росії. Він вважає, що це – й мета Росії, однак у Парижа і Москви є розбіжності щодо майбутнього уряду Сирії. Тому через цей чинник під час останнього візиту президента Ф.Олланда до Москви, домовилися лише про координацію повітряних ударів.

В свою чергу, згідно із коментарем С.Сюра, почесного професора Університету Пантеон-Ассас, Париж ІІ, Франція готова прийняти Росію в коаліцію ad hoc, але й координація ударів є також прийнятною для неї, навіть якщо вона прагне більшого.

Стосовно сценарію можливої  участі французьких військових у гіпотетичній наземній операції в Сирії французький генерал у відставці зауважив, що він не думає, що така операція відбудеться в принципі. В той час як полковник у відставці зазначає, що немає можливого сценарію, окрім третьої світової війни, та нагадує принцип  «No boots on the ground». Згідно з цим принципом, лише деякі частини французького спецназу (FS) братимуть участь в операціях в Сирії (а Париж заперечуватиме будь-яку наземну участь). Втім, там французький спецназ вже діє з 2012 року.

Професор С.Сюр зауважує, що не буде взагалі наземної операції Франції у Сирії, окрім малоймовірного сценарію наземного втручання коаліції під проводом США.

Оцінюючи французьку зовнішньополітичну стратегію полковник у відставці зазначає, що, на його думку, Міністерство закордонних справ Франції від часів приходу до влади Н.Саркозі обрало помилкову дипломатичну вісь: Лівія, «арабська весна», Мурсі в Єгипті, смертоносні зближення з Саудівською Аравією та Катаром (французькі політики корумповані саудитами та катарцями). Ф.Олланд тільки продовжує цей шлях орієнтування на США (у питаннях  Сирії, Ізраїлю/ Палестини, Ємену, братів-мусульман в Єгипті), але на відміну від Н.Саркозі він перебуває у  майже прямій опозиції до Росії.  Проблема в тому, що у США не рахуються особливо з Францією. Показово, коли США вже змінили політичній курс щодо Росії, Франція змушена «веслувати проти течії», щоб наздогнати ситуацію. Згідно з оцінками преси та заявами політиків, це Франція запропонувала росіянам взяти участь у коаліції. Тоді як, на думку полковника, факти цьому суперечать.

Події 13 листопада 2015 р. в Парижі  висувають на перший план питання ефективності та дієвості французьких спецслужб, а також їхньої співпраці з колегами з відповідних структур з ЄС. На думку французького полковника у відставці, немає ніяких причин для реформи спецслужб. Наразі відбувається посилення їхніх ресурсних засобів у сфері фінансування та кадрового забезпечення. Хоча існує проблема координації роботи різних спецслужб. Зокрема, спостерігається боротьба між національною поліцією (DCRI), з одного боку, та жандармерію, службою зовнішньої розвідки (DGSE), військовою розвідкою  (DRM), з іншого.  Полковник особливо наголошує на тому, що на європейському рівні майже відсутній зв'язок між спецслужбами, тому що це питання суверенітету, який політики не хочуть втратити (зокрема, Франція є серед перших, хто не хоче нічим ділитися). На його думку, цілком ймовірно, що ЄС доживає свої остатні часи: функціонування Шенгенської зони закінчено через терористичні атаки, європейська оборона не виживе, а НАТО знаходиться під загрозою (випадок з російським літаком, збитим  Туреччиною, доводить що можна усе собі дозволити, і це на шкоду, передусім, для США). 

Щодо збільшення витрат Франції на силові служби й армію, то за інформацією французького полковника у відставці, таке рішення було прийнято після операції в Малі (Serval). Отже, буде збільшено бюджет та кадрове забезпечення. Теракти в листопаді  2015 р. в основному підтвердили доцільність таких змін. 

Французький генерал у відставці зазначає, що французьке суспільство ставиться цілком прихильно до зміцнення заходів безпеки. Це не становить жодної проблеми через те,  що  існує національний консенсус з цього питання. На думку французького фахівця, населення Франції вітало зміцнення заходів безпеки в громадських місцях і на транспортних засобах - саме там терористи можуть завдати удару. Крім того, французи вже давно закликають до збільшення ресурсів для боротьби з небезпекою в цілому, в тому числі, й проти тероризму. Терористичні атаки 13 листопада привели до чіткого усвідомлення того, що терористи, які атакували Францію, віднині не зосереджуються на знищенні конкретних жертв, але прагнуть хаотичних вбивств для збільшення анонімних жертв серед цивільного населення. Їхня мета зараз –  вбивати мирних жителів без розбору, щоб створити атмосферу терору в країні та розповсюдити психоз заради ослаблення суспільства та Республіки. Це завдає суттєвої шкоди економіці, тому що після цих подій відвідування великих магазинів та театрів значно знизилося. Даний процес триватиме ще довго, до того як ситуація нормалізується. Взагалі, французька громадськість вважає, що заходи, прийняті урядом після останніх терористичних атак, запроваджені надто пізно.

Французи вважають, що зміцнення заходів безпеки належало зробити  після терактів 7 січня 2015 р. проти авторів газети «Charlie Hebdo», що запобігло б  поверненню до Франції  для здійснення нападів джихадистів, які виїхали з країни. Уряд згаяв багато часу. Це пояснює те, що у відчаї багато громадян стають прихильниками Національного фронту, вкрай правої партії, яка виступає за закриття кордонів і призупинення дії Шенгенської угоди, яка дозволяє вільний рух в межах ЄС. Не варто забувати, що терористи, виконавці атак 13 листопада,  прибули з Бельгії, а деякі з них повернулися з Сирії. Французи й досі не розуміють, як терористи могли безперешкодно, без перевірки, в’їхати, тоді як за деякими з них спостерігали. Це доводить, що Шенгенська угода має свої слабкі сторони. До цього ж додається масовий наплив мігрантів; зрозуміло, що деякі з них мають не лише симпатію до країни, яка їх приймає, а й, будучи членами Ісламської Держави, прагнуть проникнути до Європи для здійснення терористичних атак.

В свою чергу, професор Крістіан Мопетіт зауважує, що  регіональні вибори у Франції  суттєво змінили  заяви політиків щодо безпеки та оборони. За останні дні були оприлюднені чіткі підходи до надзвичайного стану, який запроваджено у Франції після атак терористів 13 листопада, та до міжнародних договорів. Деякі з них вимагають  прискорити  реформи в стилі американських «Emergency Amendments» в Шенгенській зоні. Прибуття  людей з Сирії, Ірану, Іраку буде більш контролюватися з допомогою обміну даними через електронні засоби  спецслужб. Треба думати про Туреччину, яка веде подвійну гру у безпеку та вседозволеність  на своїх кордонах. Поточне співробітництво європейських спецслужб хоча й існує, але є  недостатнім в рамках ЄС, та має значні труднощі  у координації   співпраці на оперативному рівні.

Французький полковник у відставці підкреслює парадоксальність ситуації, що склалася. Французи, з одного боку, дуже хочуть отримати більше безпеки, навіть втративши трохи свободи, але, з іншого, громадян непокоїть гіпотетична можливість систематичного збору та занесення в картотеку поліцією особистих даних кожного громадянина. Ця стурбованість викликана тим, що данні можуть бути використані або недобросовісними поліцейськими, або після зміни режиму, або підчас виняткових обставин, таких як в даний час за умов  надзвичайного стану, проголошеного на три місяці після атак терористів. Арешти, обшуки та  іноді вилучення -  це те, що зараз спостерігається в деяких районах Франції. Проте, загалом населення позитивно ставиться до посилення заходів безпеки.

Важко не погодитись із оцінкою цього експерта французької стратегії щодо України: Україна ніколи не була надто важливою для західних країн Європи.  Він вважає, що французька громадськість, особливо після терактів у Парижі, виступає проти будь-якого військового втручання країн Заходу на Донбасі. На думку полковника, якщо французи потребуватимуть допомоги росіян у Сирії, вони (французи), не вагаючись, полишать обстоювання інтересів України, супроводжуючи це патетичними заявами у пресі.  

Хоча на думку французького генерала у відставці, Франція не збирається змінювати політику щодо України заради залучення Росії до коаліції в Сирії. Це -  два окремих міжнародних питання.  Президент Ф.Олланд продовжує наполягати на необхідності реалізації мінських угод.

Згідно з оцінками С.Сюра, Франція не об’єднує проблему ІД та Україну в одне питання. Офіційний Париж залишатиметься вірним норманському формату та мінським угодам, підтримуватиме переговори та мирне врегулювання, що зумовлюватиме відновлення довіри між Україною та Росією. Україна зможе переконувати західних партнерів лише шляхом реалізації реформ, проведення яких наразі, таке враження, надто затримується. 

У контексті президентських виборів 2017 року у Франції і гіпотетичної зміни французької політики щодо України пригадаймо, що свого часу потужна країна Франція не очікувано для самої себе опинилася перед дилемою постачання вертольотоносців «Містраль» Росії, коли остання анексувала Крим та втрутилася на схід України. Саме представник соціалістів, президент Ф.Олланд прийняв нелегке рішення не передавати кораблі Росії. Питання відданості трансатлантичному стратегічному партнерству чи отримання прибутків власною державою може вирішуватися на певному етапі окремою людиною, як у випадку постачання «Містралів» Францією Росії. Немає жодної впевненості у тому, що якби на чолі Франції знаходився не представник соціалістів Ф.Олланд,  Франція  скасувала б їхнє постачання. До того ж, негативні висловлювання щодо України гіпотетичних лідерів президентських перегонів у Франції 2017 року М.Ле Пен та Н.Саркозі не дають оптимізму стосовно майбутньої політики Франції щодо України.

За умови перемоги на президентських виборах 2017 року у Франції   кандидата від «Національного фронту» політика Франції щодо України стане менш активною та більш прохолодною, і вже не йтиметься про жодні європейські цінності, тому що представники даної політичної сили обстоюють, насамперед, націоналістичні інтереси і скептично ставляться до ЄС та НАТО. За умов перемоги кандидата від поміркованих правих сил чи лівих, французька політика визначатиметься прагненням посилення ЄС, в якому Україна має статус лише асоційованого партнера з туманною перспективою, хоча з огляду на поточні висловлювання Н.Саркозі щодо України, безумовно Ф.Олланд буде більш прихильним до України.

На думку професора С.Сюра, Н.Саркозі був би  ближчим до росіян, але він не має жодних шансів знов стати президентом. Утім, у будь-якому разі українське питання сприймається більшістю керманичів та кандидатів у владні структури як неприємність,  яку потрібно зменшити або забути, якщо її не можна врегулювати. Анексію Криму не визнають, але й не зроблять більш, ніж у випадку з Турецькою Республікою Північного Кіпру. Франція намагатиметься завжди бути поруч з Німеччиною у вирішенні проблем України.

Показово, що французький генерал у відставці висловлюється більш дипломатично. Він зауважує, що Ф.Олланд і Н.Саркозі мають однакові підходи до України. Але вони різняться у питанні, яку політику провадити щодо Росії.  Н.Саркозі є ближчим до Путіна; він вважає за необхідне знову залучити Росію до сім'ї європейських народів і співпрацювати з нею з основних міжнародних проблем.

Проте, не можна відкидати ідею того, що ще може з’явитися інший потужний кандидат. Але, в будь-якому разі Україна не буде серед пріоритетів французької зовнішньої політики.

Згідно з коментарем французького полковника у відставці, останні події призводять до закінчення пріоритету українського питання (хоча, на наш погляд, вона ніколи й не була серед пріоритетів Франції  попри гучні декларації урядовців). Питання мігрантів та діяльність терористів у Франції стали достатніми, щоб більше не розглядати сувору опозицію щодо Росії. В середині грудня у Франції відбудуться регіональні вибори (2 тур). Необхідно бути уважними до сигналу, який надійде від виборців до політиків. Значна перемога Національного фронту означатиме кінець поточної політики та змусить як соціалістів, так і республіканців модифікувати їхні політичні погляди. На думку полковника, республіканці та Національний фронт проти політичної ситуації, що склалася в Києві, і вони безумовно на російському боці. Але більш чітко зрозуміти це можна буде у грудні за результатами виборів.

Наразі в Україні є спроби аналізу російського сліду у паризьких трагічних подіях у листопаді. Проте, є тема більш легка з точки зору дослідження, однак, можливо, не менш важлива для розуміння сутності певних аспектів французької політики, а саме: «Французи та російські гроші». Зокрема, це можна розглядати і у контексті «європейських цінностей», і у контексті того, що вілли на Лазурному узбережжі та квартири у Парижі коштують надто дорого для пересічного француза…

Не варто випускати з уваги того факту, де отримують фінансування французькі політологи, які висувають такі постулати, як, наприклад, Ксав’є Моро на конференції французьких правих 22 вересня 2014 р.: в Україні триває громадянська війна (а отже, немає військової участі Росії); Україна є лише розмінною картою в грі світових потуг; Вашингтон не вагався використовувати та пропагувати фашистські рухи в Україні (стиль чомусь нагадує радянську пропаганду, але недарма нинішній її апологет живе в Москві). Далі, його геополітичні висновки є такими: В Європі, особливо у Східній, інтереси Франції не мають нічого спільного з інтересами ЄС та НАТО. Більш того, в багатьох випадках вони є протилежними. Росія має стати привілейованим союзником Франції в Європі. Система НАТО/ЄС, яка заснована Вашингтоном, має бути заміщена суто європейською структурою. Це дасть змогу врівноважити інтереси Німеччини, апетити якої стають чинником, що дестабілізує Європу і, зокрема, Францію.

Між тим, українці вже звикають до подібної тактики Заходу. Варто пригадати хоча б невиконання Будапештського меморандуму або обурення французьких журналістів порівнянням П.Порошенка жертв терористичних атак в Парижі з жертвами на сході України.

 Аналіз міжнародних подій  українськими фахівцями з позицій традицій реалізму набуває неабиякої значущості, як би нам не хотілося вдаватися до «євроромантизму»…

 

Оксана Мітрофанова,

кандидат політичних наук, старший науковий співробітник відділу трансатлантичних досліджень  Державної Установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»