Комментарии
09 декабря 2015 17:10

Валентин БАДРАК: «ПЕРЕОЗБРОЄННЯ УКРАЇНИ. ЯК РОЗВИНУТИ ІДЕЮ»

Аналіз наявних загроз Українській державі свідчить про необхідність належного переозброєння Збройних сил та інших військових формувань. Це може стати найбільшим козирем, який з часу здобуття незалежності здатен прикупити Київ. Водночас, стала очевидною й необхідність поступового та цілеспрямованого проведення реформи оборонної промисловості.

Слід визнати, що вітчизняний оборонпром має певний науково-технічний та виробничий потенціал для створення конкурентоспроможних зразків озброєння та військової техніки. Однак унаслідок довготривалої відсутності уваги військово-політичного керівництва держави до сектору безпеки і, зокрема, до розвитку оборонних технологій та оновлення виробничих потужностей підприємств оборонки, набирає обертів тенденція до критичного виснаження основних фондів. Особливо це стосується державних підприємств, оскільки досі спостерігається відсторонення держави від проблеми підготовки виробництв, занадто повільно відбувається й реалізація найважливіших рішень у цій сфері. Важливою особливістю досліджуваного періоду стала дивна невідповідність потенціалу чисельних розробок та ідей у галузі оборони кількості реально доведених до серійного виробництва. Темпи реалізації створення нових видів озброєння виявилися вкрай низькими, що означає – сподіватися на швидку реалізацію нових проектів навіть за умов наявності фінансових ресурсів неможливо. А розроблювана Держпрограма розвитку ОВТ до 2020 року передбачає до двох сотень дослідно-конструкторських робіт, але поки що національна оборонна промисловість може охопити, за оцінками самих військових, не більш як 10–15% реальних потреб армії.

В Україні, на цій ділянці сектору безпеки, накопичилося занадто багато очевидних недоробок і недоліків. Наприклад, досі не створено орган управління та координації оборонною промисловістю, хоч існує положення Коаліційної угоди щодо створення при Кабінеті Міністрів України міжвідомчого органу для розвитку ОПК (центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом на чолі з віце-прем’єр-міністром). А конкретні факти свідчать про уповільнення з 2010 р. і до кінця 2015 р. розробок та появи нових озброєнь. З початком війни РФ проти України влада зосередилася виключно на поставках (з урахуванням налагодження виробництва) наявних озброєнь та не забезпечила передумов для створення нових – це є ризикованою помилкою та викликом для ЗСУ.

Так, якщо у період з 2005 по 2010 р. було розроблено і прийнято на озброєння цілу низку нових зразків військової техніки – переважно завдяки ініціативам самих оборонних підприємств та зусиллям ДК «Укрспецекспорт» як активного учасника і фактичного механізму реалізації елементів оборонно-промислової політики (ОПП) держави, то після 2010 р. зникли навіть елементи ОПП. У позитивних прикладів можна згадати появу в ці часи артилерійського боєприпасу «Квітник» – але це прямий наслідок довготривалої інерції розробок. Є ініціативи приватних підприємств під час війни – їх чимало, але вони пов’язані із невеликими масштабами самих проектів: створення низки БПАК тактичної ланки та різноманітних броньованих автомобілів тощо.

Цю тенденцію підтверджують й імена розробників і лобістів усіх створених та прийнятих на озброєння видів техніки. До речі, показово, що серед причетних до створення нових оборонних систем є лише один міністр оборони (Анатолій Гриценко) та зовсім немає президентів чи прем’єрів. Натомість, учасниками проектів були всі керівники ДК «Укрспецекспорт» (Валерій Малєв, Валерій Шмаров, Сергій Бондарчук) – до призначення на цю посаду Дмитра Саламатіна, з іменем якого пов’язують свідому руйнацію певної кількості вагомих проектів.

Нині ескізи великих проектів поки що залишаються безіменними і лише ескізами, що зменшує довіру до можливості їх просування. Наприклад, інформація у ЗМІ про плани України закупити в Китаї легкі штурмовики для потреб ЗСУ чи обіцянка прем’єр-міністра Арсенія Яценюка відкрити у 2016 р. лінію виробництва набоїв до стрілецької зброї. До речі, після експертного аналізу виявилося, що боєприпаси до стрілецької зброї не є пріоритетом для військового відомства, а перемогу у війні скоріше забезпечать боєприпаси для артилерії і танків, а також озброєння для літаків і гелікоптерів. З іншого боку, за умов масового постачання техніки до Збройних сил і Національної гвардії, вагомі проекти, що мають виключне значення для оборони держави, просуваються із суттєвим запізненням. Скажімо, автоматизований звукометричний комплекс артилерійської розвідки «Положення-2» розробки одеського підприємства СКБ «Молнія», який було прийнято на озброєння ще в 2013 р., лише під кінець 2015-го (тобто, майже через два роки війни!) отримав реалістичні перспективи – завдяки використанню українських та європейських комплектуючих (імпортозаміщення) проект підійшов до серійного виробництва на ДП «Львівський державний завод «Лорта».

Отже, слід зауважити, що в нових умовах мають трансформуватися ролі Генерального штабу ЗСУ та провідних дослідницьких установ, до яких належить у першу чергу Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України. Передусім у виконанні двох найважливіших функцій: формування орієнтирів на майбутнє (короткострокові, середньострокові та на віддалену 10-15-річну перспективу) та здійснення поточного моніторингу із констатуванням недоліків. Орієнтирів потребує оборонна промисловість, особливо приватні підприємства, які можуть задавати темп завдяки більшому, ніж державні КБ чи заводи, використанню обігових коштів.

Наприклад, у разі визначення, що в державі створюватиметься (відроджуватиметься) галузь виробництва боєприпасів, приватні підприємства могли б забезпечити створення якісних порохів або ключових продуктів спецхімії (скажімо, в Україні є позитивні приклади, коли приватний сектор узявся виготовляти 40-мм боєприпаси до створеного автоматичного гранатомета). Або офіційно інформувати про помилкові рішення відповідного департаменту Міноборони (часів керівництва ним Олександром Ясинським) – закупівлі для потреб ЗСУ автомобілів «Саксон», відмову від доведення до серії та закупівлі згаданого «Положення-2» та вилучення з ДОЗ програми модернізації вертольота Мі-24 (за участю французької фірми Sagem; розробка знаходилася на завершальному етапі виконання, а з держбюджету в неї вже було вкладено майже 400 млн грн). Бо коли цю функцію беруть на себе ЗМІ («Дзеркало тижня», 6.03.2015), це об’єктивно стає ударом по репутації Генштабу ЗСУ та й науково-дослідних структур.

Кім того, слід створити законодавчі умови для Міноборони – визначати ключові засади й напрямки ОПП. А також відмовитись від зайвої бюрократії, включно обов’язкового прийняття на озброєння зразку перед його закупівлею для ЗСУ (в НГУ та ГСПУ цього положення не має). Слід налагодити адекватну співпрацю з приватним сектором, починаючи з відміни положень про 15 – 25-вітсоткові прибутки (впроваджені ще міністром П.Лєбедевим).  

Армія переозброюється, це не підлягає сумніву. Але до армії озброєної Україні, як і раніше, далеко. З цього, на жаль, можна зробити висновок, що Президент не вірить в можливість війни і не хоче займатиcя створенням справді потужної (і безумовно, коштовної) армії.

 

Валентин БАДРАК,

директор Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння