Поиск по сайту:
Комментарии
05 декабря 2014 12:38

Володимир СОЛОВ’ЯН: НОВИЙ ВИМІР БЕЗПЕКИ БАЛТІЙСЬКОГО РЕГІОНУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ БАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКОГО ПРОЕКТУ

Агресія Російської Федерації в Україні стала найбільшим викликом європейській безпеці з часу завершення Югославських воєн. Однак, в умовах конфронтації Росії і Заходу, об’єднана Європа не виглядає монолітною силою.
Дії Кремля спричинили кризу європейської ідентичності, яка знаходить своє відображення у відсутності єдиної позиції країн ЄС у стосунках з Росією. Сьогодні можна виокремити три напрямки, в яких зберігаються ключові розбіжності: питання доцільності та ефективності антиросійських санкцій, проект російського газопроводу «Південний потік» і визнання політики Росії загрозою безпеці регіону.
Два перші питання, які зачіпають проблеми економічного розвитку та енергетичної безпеки, – це виклик загальноєвропейським інституціям у їхній спроможності контролювати процеси всередині ЄС. Ціннісні ж розходження містяться саме в питаннях безпеки.
У вересні ц.р. словацький прем’єр Р.Фіцо виступив із різкою критикою планів НАТО щодо нарощування сил у Східній Європі: "Я краще пішов би з політики, ніж погодився зі створенням військової бази НАТО на території Словацької Республіки». Не схвалює ідею посилення НАТО в своїй країні й прем'єр-міністр Чехії Богуслав Соботка.
Протилежну позицію займають ті країни, які завжди були головними лобістами України в ЄС – Польща, Литва, Латвія та Естонія. Чого варте нещодавнє сміливе висловлювання президента Литви Далії Грібаускайте, яка назвала Росію «терористичною державою». Новий міністр закордонних справ Естонії Кейт Пентус-Розіманнус визнала поведінку Росії найбільшою небезпекою для її країни, а саму Росію «агресивною державою, що не поважає демократію і думає, що має право втручатися в рішення інших країн». Такі розходження в риториці прибалтійських і польських посадовців, із висловлюваннями їхніх колег із Угорщини, Словаччини та Чехії, свідчать про фактичний розлад єдиної системи координат на східних теренах ЄС.
Особливо гостро, побоювання того, що Росія застосує практику «гібридної» війни в їхніх країнах, присутнє в суспільствах Латвії та Естонії. Головна причина – велика чисельність етнічних росіян, які можуть стати соціальною базою для сепаратистських виступів.
Потенційною «народною республікою» на території Естонії є переважно російськомовний повіт Іда-Вірумаа з адміністративним центром у Нарві (росіяни становлять більше 80% населення міста). В Латвії – це історичний регіон Латгалія, де доля етнічних росіян складає 35-40%. Тривожним дзвіночком для офіційних властей Латвії є активізація місцевої лівоцентриської партії «Російський союз Латвії», єдиної в країні, котра визнала анексію Криму.
Особливе занепокоєння в прибалтійських країнах викликає різке зростання числа порушень російськими літаками повітряних кордонів балтійських країн. У зв’язку з цим підрозділи місії охорони повітряного простору НАТО удвічі збільшили кількість винищувачів у Литві (до восьми одиниць), а до Естонії були направлені чотири винищувачі F-16 Королівських ВПС Данії. Також, додатково чотири винищувача розміщені на військово-повітряній базі в польському місті Мальборк. Недостатньо захищеними прибалтійські республіки відчувають себе і в межах свого водного простору. Демонстрацією цього є історія з російським підводним човном, який нещодавно «заблукав» у територіальних водах Швеції.
«Бряцання» російської зброї в Балтійському регіоні та обережна позиція західних лідерів спонукала Польщу і країни Балтії власними силами подбати про посилення рівня безпеки, використовуючи при цьому ресурсну базу НАТО.
Так уряд Латвії планує збільшити фінансування оборони країни до 2020 року до 2% ВВП, як це було узгоджено на останньому саміті НАТО. Відповідну програму латвійський Сейм затвердив ще в травні. Особлива увага приділена повітряній обороні, на яку планується витратити в найближчі роки 140 мільйонів євро.
Не менше уваги приділено і сухопутним військам. Нещодавно міністри оборони Латвії і Великобританії підписали договір про покупку владою балтійської країни гусеничної бронетехніки, що вже знаходилась у вжитку. За умовами договору, Латвія придбає 123 одиниці такої гусеничної бронетехніки на суму 48,1 мільйонів євро. Іншим партнером Латвії в закупках озброєння стала Норвегія. У скандинавів латвійське Міноборони планує закупити 800 одиниць протитанкового озброєння Carl Gustav (на суму 4млн.$), 50 вантажівок Scania і 50 оснащених легким озброєнням всюдиходів Mercedes Benz.
Не відстають від Латвії її прибалтійські сусіди. На початку вересня з’явилась інформація про укладення Литвою контракту на придбання польських переносних зенітних ракетних комплексів (ПЗРК) Grom вартістю 44 млн.$. Міністерство оборони Естонії заявило про підписання контракту з США на постачання протитанкових систем Javelin. Загальна сума контракту склала 40 млн.$ Згідно умов договору Естонія отримає 80 систем Javelin, пускові системи, навчальні ракети та додаткові запчастини. Існує також можливість придбання ще 40 систем Javelin. Міністерство оборони країни також має намір закупити у Нідерландів 44 бойові машини піхоти.
До заходів активізації оборонної активності Польщі можна віднести рішення прискорити на два роки закупівлю 30 вертольотів вогневої підтримки, які мають замінити радянські Мі-24. Останнім часом активізувались переговори стосовно запланованої модернізації систем протиповітряної і протиракетної оборони Польщі. В міністерстві оборони країни, витрати на нову систему ППО і ПРО оцінили в 7,1 млрд. євро.
Звісно, такі заходи не можуть бути реальною відповіддю російській військовій машині. За даними НАТО, в 2013 році Литва витратила на фінансування армії тільки 0,77% свого ВВП (354 млн. $), Латвія - 0,9% (291 млн. $). Лише Естонія, починаючи з 2012 року, виділяє на оборону 2% ВВП країни (479 млн. $). Навіть якщо Литва і Латвія збільшать свої воєнні бюджети до 2% ВВП, сумарні затрати балтійських країн залишаться мізерними у порівнянні з близько 80 млрд.$, які витрачає РФ. Таким чином, обмежені воєнні бюджети та людські ресурси ставлять країни Балтики перед необхідністю більш активного залучення сил НАТО для конструювання архітектури безпеки регіону.
Ще напередодні саміту НАТО в Уельсі, Польща, Литва, Естонія і Латвія звернулися до керівництва Альянсу з пропозицією націлити систему протиракетної оборони (ЄвроПРО) на Росію. Очікувано, що більшість учасників саміту виступили проти таких рішучих кроків, боячись спровокувати РФ на повномасштабну війну.
При цьому слід відзначити, що позиції НАТО в регіоні значно посилились у порівнянні з початком загострення стосунків Росії і Заходу. Так, ще наприкінці травня 2014 року НАТО виступило з ініціативою посилення своїх «флангів» на кордоні з Росією: в Прибалтиці і Чорному морі. Тоді ж виникла ідея створення нової бази в польському місті Щецин. За словами командувача силами Альянсу Філіпа Брідлава в Європі, на ній планується розмістити озброєння, боєприпаси, продовольство, щоб забезпечити постачання бойових підрозділів НАТО на східних рубежах блоку в найкоротші терміни.
Дієву підтримку в підтримці сухопутних військ Прибалтійських країн надають США. 23 листопада командувач сухопутними силами США в Європі Бен Ходжес повідомив, що Вашингтон планує зберегти на весь 2015 рік контингент із 600 військовослужбовців, які були відправлені до Польщі, Литви, Латвії та Естонії в квітні ц.р. Такі дії НАТО цілком узгоджуються з підписаною на початку вересня угодою між Естонією, Великобританією, Латвією, Литвою, Данією, Норвегією та Нідерландами про намір створити спільні сили швидкого реагування (Joint Expeditionary Force).
Балтика також стала місцем проведення масштабних навчань із залученням сил НАТО. На початку жовтня в Польщі пройшли навчання «Анаконда - 2014», в яких взяли участь 12,5 тис. військовослужбовців, і майже 2 тис. одиниць техніки. У листопаді в Литві пройшли міжнародні навчання НАТО «Залізний меч - 2014» (Iron Sword - 2014), в яких було задіяно понад 300 одиниць військової техніки різного призначення і 2,5 тис. військовиків із 9 країн НАТО.
Також, нещодавно в Естонії почалися штабні навчання сил швидкого реагування НАТО Trident Juncture. Згідно зі сценарієм навчань, в Естонію вторгається «армія вороже налаштованої держави». 20 листопада ц.р. у Литві на військовій базі в місті Шауляй стартували льотні навчання НАТО. На морі пройшли міжнародні морські навчання Baltops 2014, на які Росію не допустили.
Дехто переконаний, що таких дій НАТО усе ж недостатньо для того, щоб країни Балтії відчули себе в повній безпеці. Однак, схоже, НАТО не збирається втрачати стратегічно важливий плацдарм в балтійських країнах і оборонні заходи там лише посилюватимуться.
Повертаючись до натовської концепції стримування Росії на двох ключових напрямках – балтійському і чорноморському, варто зауважити, що Заходу буде важко забезпечити бажаний рівень безпеки своїх балтійських союзників без розвитку «чорноморського флангу». Таким чином, ключовою ланкою безпекової стратегії Європи є підтримка обороноздатності України в її протистоянні російській агресії.
З початку конфлікту на сході України США надали Києву військову допомогу на загальну суму близько 120 млн.$. В той же час, реальну підтримку Україна зустрічає лише в Сенаті, який 18 вересня схвалив законопроект про надання Україні озброєння на суму $350 млн.$ та статусу союзника без отримання Україною членства в НАТО. Але Білий дім заблокував це рішення. Очевидно, що на даному етапі Барак Обама намагатиметься стримувати запал республіканців. Відтак, найближчим часом, Україна не може розраховувати на поставки летальних видів озброєння з США.
Тож і для України, і для Прибалтійських країн та Польщі взаємну вигоду становить безпосередня співпраця в оборонній сфері. Перші кроки в даному напрямку вже зроблені. У червні ц.р. відбулось обговорення створення польсько-литовсько-української військової бригади. Як відзначив міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус, «цей проект має дуже велику вагу в тактичному і військовому плані». Вже 2015-го року Литва планує надати армії України допомогу у розмірі 43,5тис. євро., а також передасть з армійських складів все, що "безпосередньо їй не потрібно". Днями міністр оборони Естонії Свен Міксер заявив, що Естонія готова допомогти Україні у створенні і розвитку кіберзахисту. Цей напрямок співпраці особливо актуальний в умовах «війни» спецслужб Росії, України та країн ЄС. Про її інтенсивність свідчить хоча б недавнє викрадення Росією співробітника естонських спецслужб.
Отож, сьогодні ми є свідками процесу переформатування політичного простору Східної Європи. Мова йде про фактичне відтворення концепції Балто-Чорноморської осі як противаги російській експансії на Захід. Ідея Балто-Чорноморського союзу до сьогодні не є основою для жодних міждержавних об’єднань. Однак такий формат співпраці в розрізі останніх подій в Україні є надзвичайно актуальним для безпеки Європи.
Звісно, гіпотетична військово-політична формація за участю окремих країн-членів НАТО і України повинна враховувати засади самого Північноатлантичного Альянсу. Це передбачено у восьмій статті Північноатлантичного договору, в якій сказано, що країна-член НАТО «…зобов'язується не укладати жодних міжнародних угод, що суперечать цьому Договору». Однак, проект Балто-Чорноморського блоку не може суперечити положенням Північноатлантичного договору, оскільки не ставить за мету утворення якоїсь паралельної до НАТО воєнної організації. Мова йде про утворення нової міждержавної організації, в рамках якої здійснюватиметься більш тісна співпраця в політичній, економічній та військовій галузі.
Основним завданням Балто-Чорноморського союзу за участю України, Польщі, Литви, Латвії та Естонії, є розвиток замкненого кола ОПК між країнами осі. Співпраця в рамках Балто-Чорноморського геополітичного проекту може мати взаємовигідний ефект, навіть в умовах жорсткої протидії з боку РФ і системного браку коштів на оборонну промисловість.
У політичній сфері Балто-Чорноморський блок може відігравати роль реального фактору стримування російської територіальної, економічної і гуманітарної експансії. Для Києва це шанс посилити свої позиції всередині ЄС і зміцнити стратегічне партнерство з НАТО. Для Об’єднаної Європи і США – можливість перекласти частину тягаря відносин із РФ на нового геополітичного гравця.

Володимир СОЛОВ’ЯН,
Експерт ЦДАКР з питань зовнішньої політики