Комментарии
03 октября 2014 0:00

Валерій РЯБИХ: «ХТО ВИНУВАТИЙ? ГЕЛЕТЕЙ! АБО ПЕРЕДВИБОРЧИЙ PR, ЯК ЗАГРОЗА ОБОРОНОЗДАТНОСТІ УКРАЇНИ»

З наближенням парламентських виборів в Україні традиційно загострюються баталії на шпальтах газет та в ефірах різноманітних ток-шоу, головною темою яких зараз є протистояння на Сході України і реальна, хоча й неоголошена, війна з Росією. Кандидати в депутати активно дискутують про офіційний курс керівництва держави по відношенню до терористів і Москви, розвиток ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей, сьогодення і майбутнє української армії. При цьому для підвищення власного рейтингу вони у своїх PR-промовах і акціях не гребують нічим: головне досягти заповітної цілі – отримати місце в парламенті. А те, що своїми закликами чи діями можна завдати непоправної шкоди обороноздатності України – питання другорядне, якщо взагалі таке виникає.

Самим уразливим об’єктом підступних нападок PR-консультантів, які часто розуміються на питаннях безпеки держави за повідомленнями ЗМІ, стало військове відомство та його керівництво. Міністерству, яке до цього часу несло і продовжує нести основний тягар Антитерористичної операції і протистояння військовій агресії з боку РФ, важко протидіяти досвідченим політ-технологам. Воно не вписується в жанр політичної боротьби, тому що в Україні армія – поза політикою. Українські військові не мають права, згідно з чинним законодавством, представляти політичні партії чи рухи, так само несумісним є поєднання служби у Збройних силах із обійманням інших посад, в тому числі у органах державної влади. Тому на передвиборчих PR-фронтах склалася обстановка, коли найбільш актуальна для суспільства тема – обороноздатності держави – є одночасно і найбільш критикованою: можна у чому завгодно обвинувачувати Міністерство оборони і його керівництво – вони мовчатимуть і не захищатимуться, оскільки не мають політичних механізмів самозахисту.

Таким, що наштовхує на роздуми є і той факт, що нападкам піддається чи не єдиний з очільників органів, що беруть участь в АТО, що заявив про свою не участь в політичній боротьбі. Будь хто, проаналізувавши публічні заяви Міністра оборони України, може побачити, що вони в більшій мірі пов’язані з проблематикою відбиття зовнішньої агресії, побудови в Україні ефективної армії та її оснащення сучасними озброєннями та військовою технікою і зовсім не торкаються питань боротьби за владу. Кого може не влаштовувати принциповий підхід та відстороненість міністра, а також очолюваного ним відомства від політичних процесів? Скоріше за все – того, хто хотів би осідлати переможного коника завдяки популістським та шкідливим для безпеки Держави лозунгам та, в разі отримання можливості контролю, використати потужний потенціал військового відомства для досягнення власних політичних цілей. І не факт, що ці цілі співпадають з інтересами забезпечення національної безпеки та оборони держави.

В період усіх виборів, що проходили в Україні, Міністерство оборони було одним з ключових з точки зору отримання контролю за електоральним полем. Електоральний потенціал військового відомства складає більше 1 мільйона виборців (військовослужбовці разом з членами родин), який, крім іншого, завдяки корпоративним особливостям при бажанні може відносно легко скеровуватись в необхідному напрямку. Але і це не основне. Міністерство оборони може цікавити політичні сили у якості потужного фінансового ресурсу – такого необхідного для організації передвиборчої компанії. Навіть при скудному бюджеті виживання, який міністерство мало в минулі роки воно було дуже потужним розпорядником бюджетних коштів, а зараз, в тих умовах, що склались в нашій країні, оборонне відомство стало одним з небагатьох державних органів на діяльність якого держава вимушена виділяти кошти виправдано нарощуючи їх об’єми.

Тож останні інформаційні «наїзди» на військове відомство та його очільника особисто, можуть бути і, скоріше за все, пов’язані з банальним бажанням політичних сил в умовах політичної боротьби, що зараз знаходиться в найактивнішій фазі, перебрати контроль над відомством що дає можливість суттєво підняти свої спроможності по завоюванню влади, та отримати такий бажаний і необхідний в умовах запеклих боїв на електоральному полі фінансовий ресурс. А що там з питаннями безпеки та оборони держави – цікавить в останню чергу!

Приклад з організацією слухань тимчасової слідчої комісії по розслідуванню подій під Іловайськом, що відбулись 01 жовтня ц.р. також є показовим. Бажання деяких політичних сил зробити з розслідування політичне шоу аж ніяк не співпадає з питаннями забезпечення безпеки держави. Безумовно, суспільство повинно знати правду, нехай навіть і гірку. Однак питання дотримання режиму таємності та недопущення публічного оприлюднення інформації що є чутливою для держави, яка веде війну з зовнішнім агресором, повинні бути пріоритетними. А це аж ніяк не передбачає публічного обговорення матеріалів, що містять інформацію з обмеженим доступом, тим більше у присутності журналістів, що представляють країну-агресора.

Крім іншого, не слід відкидати і думку про те, що публічне цькування Міністерства оборони та міністра особисто може бути пов’язано з цілеспрямованими діями ворогів, що направлені на послаблення обороноздатності нашої країни – дуже вже скоординованими виглядають місце, час та інтенсивність інформаційних повідомлень, що вміщують негатив стосовно Міністерства оборони України. Один лише приклад з інтерпретаціями заяви В.Гелетея щодо використання російськими військовими в Україні засобів доставки ядерної збої є дуже показовим. Свідомі перекручування вирваної з контексту фрази, що були активно підхоплені в медіа просторі, мали на меті створити в аудиторії враження, що на чолі військового відомства України знаходиться людина малокомпетентна. Тож кому це може бути вигідно, як не ворогу.

Слід противника можна вбачати і в бажанні за будь-яку ціну дестабілізувати роботу військового відомства, в якому з березня цього року змінилось вже три очільника і Валерій Гелетей є першим, який працює без приставки ВО (виконуючий обов’язки). Реальні позитивні зміни, що, хоч і не так швидко, як хотілося би, але відбуваються в Міністерстві оборони України, підйом бойової спроможності частин та підрозділів Збройних Сил України та бойового духа українських військових можуть не влаштовувати лише противника української держави. Загально відомим є факт, що часта зміна командира деморалізує військо. Тож на чий млин ллють воду всі ті, хто з екранів телевізорів та шпальт газет критикує військове відомство і закликає до зміни його керівника в умовах, коли той ще не пропрацював навіть і 100 днів є дуже очевидним. Є також очевидним і той факт, що шельмування воєнного відомства, яке несе основний тягар боротьби з сепаратизмом і тероризмом в умовах фактичної агресії іноземної держави є, по меншій мірі самознищенням, а, по великому рахунку – зрадництвом державних інтересів, за що в будь-якій державі, що хоч трохи поважає себе, передбачаються адекватне покарання.

Тож залишається сподіватись, що недобросовісні політики, які використовують нечистоплотні методи політичної боротьби будуть також покарані, якщо не в юридичній площині, то, хоча б в електоральній. Є всі підстави сподіватись, що українці, які знайомі з дійсним значенням прислів’я «Хто винуватий? Невістка!» по заслугах оцінять і тих хто звинувачує і тих, кому нав’язують роль такої собі невістки. Однак є і сподівання на те, що діям тих, хто для реалізації власних амбіцій або відпрацьовуючи чужі гроші паплюжить армію та військове керівництво, буде надана належна правова оцінка. Поряд з цим є впевненість у тому, що українське військо, усе як один – від рядового і до міністра, буде і далі виконувати свій священний обов’язок із захисту Батьківщини від зовнішнього ворога. Але, що робити з недобросовісними політиками та внутрішніми ворогами країни – то вже питання не до армії!

 

Валерій РЯБИХ,

Директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії Defense Express