Комментарии
22 сентября 2014 12:08

Володимир СОЛОВ’ЯН: ЧОМУ ЗАХІД НЕ ГОТОВИЙ ОЗБРОЮВАТИ УКРАЇНУ?

Ще задовго до початку Уельського саміту НАТО стало зрозуміло, що  нова зустріч лідерів країн-членів Північноатлантичного альянсу потребуватиме непростих рішень. У своєму вітальному слові  генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен заявив, що "Нинішній саміт НАТО буде найважливішим за всю історію альянсу". Значну частину порядку денного саміту, як і очікувалось, було присвячено Близькому сходу, а саме питанню війни в Сирії та стратегії протидії терористичному руху Ісламська держава Іраку і Леванту. Але, якщо боротьба з тероризмом вже давно звична тема для Північноатлантичного альянсу, то нинішня криза в стосунках Заходу і Росії – принципово новий виклик для Альянсу. Очевидним фактом є те, що попередні стратегії НАТО, направлені на побудову гармонійних і взаємовигідних відносин з РФ, зазнали краху. В той самий час,  нова геополітична реальність відкриває перед НАТО вікно можливостей для реалізації додаткових форм співпраці з країнами, які не є членами альянсу, і пошуку  втрачених смислів у середині організації. Тому проблема формування адекватної відповіді на агресію Росії в Україні стала найбільш дискусійною темою саміту в Ньюпорті. Підсумки всієї зустрічі в контексті українського питання засвідчили, що Північноатлантичний альянс поки що не готовий грати за правилами Кремля. Схоже, навіть за умови повномасштабного вторгнення РФ в Україну, НАТО не планує кардинальним чином перекроювати політичний ландшафт Європи і брати Україну під свою парасольку безпеки.       

Від  початку конфлікту між Україною та Росією Північноатлантичний блок обмежувався превентивними заходами (регулярні навчання в Чорному морі та  Прибалтиці, збільшення чисельності дислокованого в польському Щецині багатонаціонального корпусу НАТО «Північний-Схід» тощо). Навіть у поєднанні з жорсткою критикою на адресу Москви, така позиція НАТО є занадто слабкою і не відповідає градусу протистояння. З огляду на це, на Уельському саміті особливо гостро постало питання воєнно-технічного забезпечення Збройних Сил України.

Очікуючи на позитивне рішення Альянсу, в Києві поспішили прийняти зміни до Митного кодексу, які передбачають зняття мита з імпорту озброєння в Україну. В пояснювальній записці до відповідного закону йдеться, що рішення Верховної Ради   "дасть можливість спростити ввезення продукції оборонного призначення на митну територію України під час дії особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період проведення антитерористичної операції шляхом звільнення від оподаткування митом".

Про які види озброєння могла йти мова? По-перше, це сучасні протитанкові засоби, зброя для боротьби з артилерійськими системами та зенітно-ракетними комплексами, безпілотники, супутня військова техніка та захисне спорядження для військовослужбовців. По-друге, це  налагодження обміну важливою розвідувальною інформацією. Країни колишнього Варшавського договору могли б постачати в Україну радянські зразки озброєнь: танки, літаки, гелікоптери. Вони знайомі українським військовим і технікам, тому подібна допомога могла б бути задіяною в зоні АТО в стислі строки.

Заяви української сторони  про те, що низка держав-членів НАТО (США, Франція, Італія, Польща, Норвегія) готові озброювати ЗСУ були практично одразу спростовані представниками цих країн.  Днями Президент Польщі Броніслав Коморовський заявив, що Україна може розраховувати на допомогу, адресовану українській армії, але на саміті «…лунали однозначні заяви, що не може йтися про смертоносне озброєння». Таким чином, Україна може розраховувати на постачання лише нелетального озброєння, що важко назвати перемогою, з огляду на всю складність ситуації. Відтак, українській владі доведеться, принаймні найближчим часом, вдовольнитися наміром НАТО залучити Україну до спеціальної програми, в рамках якої планують створити 4 трастові фонди для сприяння вирішенню питань логістики, комунікації, кіберзлочинності, соціальної реабілітації поранених.

До Уельського саміту своє небажання надавати українській стороні летальне озброєння в НАТО цілком резонно пояснювали тим, що такі дії провокуватимуть Кремль вводити в зону конфлікту ще більше озброєння для бойовиків. Таким чином збройний конфлікт на Донбасі міг би остаточно втратити риси керованості. Але в кінці серпня ситуація кардинальним чином змінилась. Щоб запобігти остаточному оточенню і поразці бойовиків  ДНР та ЛНР, Москва наважилась увести на територію України регулярні частини російської армії. Одним із головних результатів зміни ситуації на фронті стали домовленості в Мінську про припинення вогню від 5 вересня. Поки що важко сказати на скільки перемир’я вплинуло на результати саміту, який одночасно проходив в Уельсі. Дехто з експертів відзначає, що сепаратні перемовини Києва і Москви могли істотно послабити рішучість деяких країн здійснювати поставки в Україну летальних видів озброєнь.

Загалом, позиція Альянсу стосовно Української кризи полягає http://cacds.org.ua/ru/comments/ у пошуку політичних шляхів врегулювання кризи. Перш за все, Північноатлантичний альянс, який в силу політичних та економічних причин виявився не готовий навіть гіпотетично вести мову про воєнні сценарії розв’язання конфлікту, намагається не спровокувати РФ на повноцінну війну. Непокоїть західних політиків і позиція Китаю. Тому в глобальному масштабі значимість української монети цілком може девальвувати до рівня розмінної. Так уже було в 2006 році, коли в ході Ризького саміту перспективу для України і Грузії отримати план дій щодо членства в НАТО було принесено в жертву інтересам Москви.

Інший комплекс проблем, які досі залишаються на перешкоді повноцінної співпраці України і НАТО, є складовою нашої внутрішньополітичної ситуації. Довгий час ідея вступу до НАТО була об’єктом політичних технологій і рудиментарних міфів радянської епохи. Однак після анексії Криму та війни на Донбасі суспільна думка почала змінюватись і в серпні ц.р. соціологи, вперше за часи незалежності, почали фіксувати стійку тенденцію переважання частки тих, хто виступає за інтеграцію з НАТО над тими, хто ставиться до НАТО скептично. Більш того, 29 серпня Уряд вніс до Верховної Ради законопроект № 4561а "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення захисту суверенітету і територіальної цілісності України". Якщо ВР ухвалить цей законопроект, в Україні буде фактично покінчено з доктриною позаблоковості. Даний законопроект вводить зміни до Закону України «Про основи національної безпеки України» таким чином, що національна безпека України відтепер має реалізуватись «…через взаємодію із системою колективної безпеки, інтеграцію в Організацію Північноатлантичного договору і набуття членства в ній».

З одного боку маємо чіткий сигнал влади про готовність рухатися в стратегічно визначеному напрямі. З іншого боку, вловлюючи нові коливання суспільної думки, чимало політичних сил у своїй виборчій кампанії неодмінно залучать ідею вступу до НАТО до свого арсеналу. Враховуючи що Президент надто обережний у своїх висловлюваннях щодо перспектив членства України в НАТО, щонайменше до 26 жовтня політичний дискурс навколо цього питання формуватимуть «Батьківщина», «Свобода», «Громадянська позиція», меншою мірою «Радикальна партія Олега Ляшка» і «Народний фронт» Арсенія Яценюка та Олександра Турчинова. 10 вересня Центральна Виборча Комісія прийняла документи, необхідні для створення ініціативної групи з проведення всеукраїнського референдуму про приєднання України до НАТО. Ініціатор  референдуму, який за задумом має пройти в жовтні,  лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.

Дана ситуація на Заході виглядає як мінімум дивно. Поки українська влада прохає про новітнє озброєння, всередині країни образ НАТО є предметом політичних ігор та бутафорій. Все це накладається на типовий образ корумпованої східноєвропейської еліти, нездатної втілити ефективні реформи в силу своєї корумпованості. Тому,  з огляду на поточну світову кон’юнктуру та  складну історію розвитку стосунків між Україною і НАТО, рішення про відмову від поставок летальної зброї виглядає цілком очікуваним.

За таких реалій, днями світові ЗМІ обійшла заява відомого політолога і радника президента США Барака Обами Збігнєва Бжезинського. "Нам потрібно підтримати Україну зброєю. Не для того, щоб напасти на Росію, а заради самозахисту", - зазначив Бжезинський в інтерв’ю Deutsche Welle. Примітно, що ця заява прозвучала вже після саміту в Ньюпорті, неначе навздогін нерішучості європейських лідерів. Розмови про надання зброї Україні звучали з-за океану набагато частіше ніж в кабінетах єврочиновників. Відтак, цілком імовірно, що США, головний бенефіціар Північноатлантичного альянсу,  спробують діяти в обхід своїх європейських партнерів.

Насправді такий сценарій у Вашингтона вже давно заготовлений і лише чекає на підпис Барака Обами. Так званий «Акт попередження агресії Росії 2014» (S.2277 - Russian Aggression Prevention Act of 2014), прийнятий у Конгресі США в двох читаннях, надає Україні, Молдові та Грузії статусу «головних союзників Сполучених Штатів Америки поза блоком НАТО» (Major Non-NATO Ally of the United States). Документ передбачає прямі поставки до України прямої військової допомоги на суму $ 100 млн. протягом 2014 року. Якщо підпис Барака Обами з’явиться під законом, проблема прямої військової підтримки ЗСУ  може бути автоматично вирішена. Разом з тим, союзницькі зобов’язання США перед Україною, Молдовою та Грузією створять східноєвропейський аналог системи воєнно-політичних договорів, яка з 1950-тих рр. діє в Далекосхідному і Тихоокеанському регіонах задля обмеження експансії Пекіну.

Хоча даний закон був проголосований у Конгресі  під тиском республіканців, деякі демократи також висловлювалися за більш активну допомогу Україні, в тому числі новітнім озброєнням. Але головний демократ, Обама, відтягує з прийняттям остаточного рішення. Для США збройний конфлікт з РФ був би вкрай небажаним. Американське суспільство за останнє десятиліття виснажене війною зі світовим тероризмом і нова наземна операція Вашингтона обвалить рейтинг демократів напередодні проміжних виборів до  Конгресу, що пройдуть 4-го листопада поточного року. Тому Обама обрав лінію поведінки більш притаманну політикам з ЄС.  США планують зіграти на економічному виснаженні РФ. Така стратегія може виявитися вдалою лише у випадку збереження України. Тому всебічна підтримка України може знову стати  важливою складовою політики Вашингтону в Східноєвропейському регіоні.    

В рамках реалізації цієї політики 18 вересня відбудеться візит Петра Порошенка до столиці США, в ході якого президент України обговорить українське питання зі своїм американським колегою і виступить перед Конгресом. Насправді, поле для діалогу між двома президентами є набагато ширшим ніж питання озброєнь.

Так, для України вкрай важливо спонукати США до активізації підтримки України на дипломатичному рівні. Модель, за якою проходили переговори в Мінську, нав’язана Путіним і вигідна Росії, а от про Женевський формат переговорів (з участю США) українська влада вже й не згадує. Беручи до уваги бажання деяких політиків ЄС, які активно включаються в переговорний процес, зберегти за Росією «зони впливу», Україна ризикує вийти на фінішну пряму переговорного процесу ослабленою на дипломатичному фронті.

  Також для Порошенко буде важливо обговорити з Обамою питання енергетичної безпеки, зокрема проведення дослідження покладів газу  на території України із залученням американських технологій та інвестицій. Відновлення інфраструктури Донбасу потребуватиме мільярдних затрат, тому фінансова підтримка Америки є вкрай важливою для України. Окрім, цього в ході зустрічі Порошенка з Обамою,  можуть бути досягнуті певні домовленості в межах воєнно-технічної співпраці двох країн. Головним інтересом для США в цій сфері є виключення Росії з воєнно-промислового комплексу України. Відтак Україна повинна подбати про компенсаторні механізми.

Надання Україні реальної допомоги у вигляді летальних видів озброєнь могло би стати потужним сигналом для Кремля. Але, говорячи про недостатню підтримку нашої країни на Заході, ми часто не зважаємо на глобальну картину світу, в якій ролі кожної зі сторін чітко прописані і порушення встановленої субординації приховує великі ризики. Мінімізація цих ризиків для України потребує комплексних стратегічних рішень як української влади так і наших партнерів на Заході. Відтак, вже сьогодні, користуючись наявними джерелами міжнародної підтримки, Україна повинна розпочати реорганізацію власної безпекової сфери. Ключовими напрямками реформування національної безпеки має стати інтеграція в структури Північноатлантичного блоку у поєднанні з надійним технічним забезпеченням ЗСУ на основі вітчизняного виробництва.

 

Володимир СОЛОВ’ЯН,

експерт ЦДАКР з питань зовнішньої політики