Комментарии
13 августа 2014 14:21

Микола СУНГУРОВСЬКИЙ: ОПЕРАЦІЯ «ЧЕРВОНИЙ ГУМАНОЇД»

Ще майже місяць тому багато хто ламав голову над причиною тривалої паузи в діях Путіна та очікував його чергових нестандартних ходів (враховуючи «невдачу» зі збитим Боїнгом). Дочекалися – держава-агресор замість «гуманітарної» допомоги найманцями зброєю та вогнем артилерії намірилася надати справжню допомогу населенню, що відчуло наслідки гуманітарної катастрофи, яку сама ж Росія і створила.

Щоправда, хід не такий вже і нестандартний: замість кримських «зелених чоловічків» пропонуються донбаські «червоні гуманоїди» (начебто представники гуманітарної місії Червоного Хреста), а далі – за кримським сценарієм. Але турбують не лише впертість Путіна, а й не менш вперта віра влади (на відміну від експертного середовища) в безальтернативність поведінки противника та ефективність власних рішень у протидії загрозам. У цьому випадку тактика протидії будується на припущенні (можливо, ми чогось не відаємо), що надання гуманітарної допомоги відбуватиметься з дотриманням всіх міжнародних стандартів.

Не виключено, що такий хід був запропонований Путіну Заходом (у рамках підкилимних переговорів з пані Меркель) як спроба врятувати обличчя російського президента та надати йому шанс на пристойний вихід із глухого куту, до якого він сам себе загнав. Але якось не в’яжеться таке припущення з попередньою зневагою Кремля до міжнародного права, низкою масштабних військових навчань Росії на наших кордонах, безперервною підтримкою бойовиків - головних винуватців величезних жертв і руйнувань, триваючими обстрілами українських військ з території Росії. Безсумнівно, наданим шансом Путін скористається – але не для виходу із конфлікту, а для переможного його завершення.

Таким чином, за умов відсутності гарантій щирості кремлівських щедрот (навіть якщо гуманітарна допомога є щирою ініціативою москвичів), безальтернативність припущень під час прийняття рішень зумовлює обмеженість запобіжників на випадок нестандартних сценаріїв.

Сценарій 1. Усе (або майже все) йде за правилами: гуманітарна колона прибуває до визначеного пункту пропуску, вантаж перевіряється, приймається, перевантажується на український транспорт і в супроводженні представників Червоного Хреста надходить до місць призначення. Люди отримують потрібну їм допомогу, а Путін – імідж миротворця на міжнародній арені, сплеск патріотизму та підтримки росіян на всьому шляху переміщення гуманітарної колони, посилення його сприйняття як «рідного батька» всього російськомовного населення ЛНР. Але, чи є це справжньою кінцевою метою Кремля? За Станіславським – не вірю. На додачу до згаданого, що побачать представники Червоного Хреста у регіонах, підконтрольних сепаратистам – справжню картинку гуманітарної катастрофи, прикрашену розповідями про звірства «київської хунти» з придушення волевиявлення «народу Донбасу». І ця картинка активно й нахабно розповсюджуватиметься вже як оцінка не Кремля, а Червоного Хреста. Це можна вважати ще однією спробою Путіна наблизити міжнародну спільноту до висновку про необхідність втручання у внутрішні справи України. До того ж, перебування представників Червоного Хреста в місцях бойових дій автоматично означатиме їх призупинення з боку України. Отже, це дає виграш часу бойовикам та означатиме чергову втрату ініціативи українською стороною. Не говорячи вже про те, що для захисту гуманітарної колони – за умов очікуваних провокацій, охоти бойовиків за вантажем і супроводженням, – необхідні чималі сили та засоби, залучені до АТО. Причому, будь-які ексцеси з гуманітарною допомогою будуть подані Кремлем як неспроможність української влади забезпечити безпеку і стабільність на постраждалих територіях.

Сценарій 2. У передбаченні очікуваних труднощів з пропуском, перевантаженням, супроводженням, забезпеченням безпеки, а також за умов браку часу на надання термінової допомоги постраждалим гуманітарна колона або її частка потрапляє на українську територію не через Харківську, а через Луганську, неконтрольовану Україною ділянку кордону. В цьому випадку від Червоного Хреста залишається лише уніформа та «червоні гуманоїди» в ній. За бажання під представників гуманітарної місії можуть бути замасковані цілі угрупування бойовиків. Це означатиме продовження Росією прихованої агресії і масового експорту тероризму на територію України. Ці факти звичайно потребуватимуть доказів та, відповідно, часу на їх отримання. Тому моментальної реакції Заходу очікувати не варто. А тим часом, як вже зазначалося, розгортатиметься кримський сценарій з поступовим поширенням цієї зарази – «червоних гуманоїдів» у супроводженні місцевого активу – на інші регіони України і створення плацдарму для безперешкодного введення регулярних російських «миротворчих» сил. Захід буде поставлений перед фактом, а на всі наступні заперечення Путін плювати хотів – йому потрібна перемога до кінця року.

Сценарій 3. Звичайно, українські влада, військо та суспільство вже не ті, що були під час кримських подій (хоча стосовно спроможностей влади залишаються певні сумніви). Тому на таку ж переможну і швидку прогулянку, як у Криму, Путіну розраховувати не варто. Але козирі в його рукаві ще залишилися. До осені в Україні накопичиться потенціал невдоволення економічною ситуацією і недостатньою результативністю дій влади (дії проросійської «п’ятої колони» та саботаж чиновництва забезпечать потрібне живильне середовище). А там – виборча кампанія, під час якої українські партії наплюють на війну із зовнішнім ворогом і вдадуться до війни на політичне знищення між собою. Це призведе до чергового штучного роз’єднання українського суспільства і зростання потенціалу нестабільності. Як додаткові носії нестабільності можуть бути використані прихильники сепаратистів серед біженців зі східних регіонів і Криму, на допомогу яким Путін поспішить підкинути навчених диверсантів. У сукупності все це становитиме серйозний виклик безпеці України. Це – не поразка, але нові численні жертви, економічні та політичні втрати.

От на такі «нестандартні» сценарії слід очікувати (звичайно, можливі й варіації). На цьому фоні традиційними, майже стандартними можуть виявитися виправдання української влади в неготовності до адекватного реагування через несподіваність розвитку подій. Але попереджена несподіванка вже не є несподіванкою. Насправді, можливо ми не володіємо всією інформацією, можливо влада розглядає подібні варіанти розвитку подій і розставляє «капкани» на небезпечних напрямках. А якщо ні? Втаємничення інформації може свідчити не лише про підвищення ефективності оперативної діяльності, але й про приховування злочинних діяльності чи бездіяльності. В будь-якому випадку владі треба усвідомити, що час її безвідповідальності та випробувань довірливості українського суспільства добігає кінця.

У конкретному випадку з російською гуманітарною допомогою будь-який сценарій розвитку подій є вкрай несприятливим для України. Тому доцільніше було б запропонувати Путіну спрямувати гуманітарну колону до таборів українських біженців на території Росії, де відчувається не менша потреба в допомозі.

 

Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, член Експертної ради ЦДАКР