Поиск по сайту:

Публикации экспертов

БРАЗИЛИЯ И УКРАИНА – «ВЗАИМОВЫГОДНОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО»
За 18 лет сотрудничества Украине и Бразилии удалось достичь многого. Начиная с момента установления дипломатических отношений, 11 февраля 1992 года, страны заключили более 70 двусторонних нормативно-правовых документов, и еще целый перечень готов к подписанию. Из-за мирового кризиса в 2009 году объемы двусторонней торговли с Бразилией сократились более чем вдвое. Общий объем торговли упал с $1 млрд до $496 млн. Объем экспорта снизился в четыре раза – до $118 млн, а импорта – до $378 млн. Такие цифры были вызваны мировым финансовым кризисом. Однако по итогам первых 6 месяцев 2010 г. динамика двусторонней торговли стала выравниваться. Товарооборот за этот период составил $338,1 млн. Экспорт из Украины в Бразилию увеличился в 3,5 раза и составил $128,2 млн, импорт в Украину вырос на 37,6% и достиг $209,9 млн. Несмотря на большое расстояние между странами, сегодня есть все условия для плодотворного сотрудничества. Причем оно может касаться не только гражданской, но и военной сфер. После наблюдавшейся в последнее время стагнации, бразильский рынок вооружения стал демонстрировать серьезные перспективы. Эксперты прогнозируют, что в связи с нарастанием межгосударственных противоречий в регионе и конфликтами в соседних странах, способными дестабилизировать ситуацию в бассейне Амазонки, основное внимание бразильское правительство будет уделять закупке техники, необходимой для обеспечения безопасности. В этом направлении Украина может стать для Бразилии хорошим партнером. Сегодня Бразилия является наиболее мощным и самым влиятельным государством в регионе, активным игроком на международной арене.
Все публикации
Комментарии
31 июля 2014 17:47

Михайло САМУСЬ: "РОЗРИВ КООПЕРАЦІЇ З РОСІЄЮ – ШАНС ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ "ОБОРОНКИ"

Нинішній збройний конфлікт із Росією дає українській оборонній промисловості шанс провести давно назрілі реформи. Зараз пріоритети вітчизняного оборонно-промислового комплексу різко змінюються. Замість виключно експортної орієнтації вітчизняна «оборонка» переорієнтовується на масове переоснащення української армії.

Фактична відсутність держоборонзамовлення протягом останніх 23 років сформувала нездорове співвідношення між внутрішніми (близько 3%) і експортними збройовими проектами. Війна з Росією змусила державу нарешті звернути увагу на Збройні сили та інші силові відомства і почати закупівлю нових збройових систем. Таке в історії України трапляється вперше і, безсумнівно, спричинить значні зміни в архітектурі ОПК. У тому числі й вимагатиме різкого нарощування виробничих потужностей, посилення кадрів і технологічної модернізації. Гарна новина полягає в тому, що українська «оборонка» фактично в усіх сегментах має вже готові рішення, які в більшості своїй розроблялися для експортних проектів, а зараз, після доопрацювання, будуть прийняті на озброєння ЗСУ та Національною гвардією України.

Якщо говорити конкретно про наслідки розриву оборонно-промислової співпраці з Росією, то ситуація тут далека від трагічної. Поставки оборонної продукції в РФ становили лише 15% від загального обсягу українського оборонного експорту. Крім того, існує лише кілька дійсно чутливих секторів, які можуть відчути негативний ефект від втрати російських замовників.

Йдеться, наприклад, про авіаційне двигунобудування. ВАТ «Мотор Січ» постачає двигуни для 95% російських бойових і багатоцільових вертольотів. У 2014 році «Мотор Січ» планував виробити для російських замовників близько 400 вертолітних двигунів. Росія на своїх потужностях здатна виготовити максимум 50 штук. Поки що немає ясності, як вирішуватиметься це питання. Однак, очевидно, що саме Росія зацікавлена у збереженні зв'язків із «Мотор Січ», оскільки без цього заводу вертольотобудівна галузь РФ попросту не зможе працювати. А ось «Мотор Січ» має непогані шанси вийти з цієї кризи з новими силами і перспективами.

На початковому етапі українське вертолітне двигунобудування можна врятувати за рахунок проведення широкомасштабної програми модернізації вертольотів армійської авіації Мі-8 і Мі-24 українських ЗС, а також реалізації проекту з модернізації вертольотів Мі-2 у модифікації МСБ-2 і МСБ-2МО (потенціал цього проекту − кілька сотень вертольотів). У середньостроковій перспективі нові можливості для «Мотор Січ» (та інших підприємств вертолітної галузі України, того ж Конотопського заводу «Авіакон») відкриваються в рамках програми створення вітчизняного вертольота МСБ-6 «Отаман». МСБ-2, МСБ-2МО і МСБ-6, безумовно, мають свої експортні ніші по всьому світу, в тому числі, і в країнах ЄС (у першу чергу, в Центральній Європі). Крім того, в умовах ізоляції Росії, Україна має чудові шанси вийти на перші ролі в ремонті та модернізації радянських вертольотів, які досі стоять на озброєнні по всьому світу і, в тому числі, в країнах НАТО та ЄС.

Схожа ситуація складається у сфері будівництва газотурбін для російських військових кораблів. НПК газотурбінобудування «Зоря-Машпроект» (м. Миколаїв) постачає Росії газотурбінні двигуни для військових кораблів, що будуються для ВМФ РФ і зарубіжних замовників. Тут все точно, як і з «Мотор Січ» − критична залежність Росії від українського заводу і безліч можливостей для миколаївців замінити російських клієнтів на нових замовників.

Критично важливою для Росії є сфера обслуговування міжконтинентальних балістичних ракет, які стоять на бойовому чергуванні в російських ракетних військах стратегічного призначення. Досі представники КБ «Південного» і заводу «Південмаш» (м. Дніпропетровськ) здійснюють гарантійний авторський нагляд та аналіз технічного стану російських ракет, беручи участь у роботах щодо продовження їх термінів служби. Сума щорічного контракту − близько $10 млн. Для України ця сума і контракт не грає ніякої ролі. А от для Росії відмова від цих послуг може перетворитися на проблему стратегічного характеру.

В інших секторах ОПК, Україна, на щастя, вже мало пов'язана з Росією. 23 роки незалежності не минули дарма. Наприклад, українська бронетанкова промисловість не має жодних зв'язків із Росією і отримала зараз найпотужніший імпульс для розвитку. Так само, як і авіаремонтні заводи, які активно ремонтують і модернізують техніку Повітряних сил України. Що стосується ДП «Антонов», то в останні роки робота з Росією перетворилася для антоновців на суцільний кошмар. Можна згадати лише абсолютно знущальне ставлення росіян до унікального військово-транспортного літака Ан-70, доля якого є тепер досить туманною. Однак «Антонов» уже приготував нову машину − військово-транспортний літак Ан-178, який має хороші експортні перспективи (крім того, він буде затребуваний і українською армією).

За оцінками інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, якщо буде повністю припинено військово-технічну співпрацю між Москвою і Києвом, то недоотриманий дохід для України за річний період складе близько $600 млн. Втрати Росії за такий же період складуть не менше $2 млрд. Однак, по-перше, в умовах окупації Росією Криму та розпалювання Москвою конфлікту на Донбасі, припинення військово-технічної співпраці з РФ не має альтернативи. По-друге, у весь пострадянський період оборонно-промислова кооперація завжди використовувалася Росією як фактор зовнішньої політики для тиску, шантажу і залякування України, а тому розставання з таким «партнером» принесе значне полегшення і для української «оборонки», і для всієї країни. А по-третє, Україна має всі можливості для нарощування своїх позицій на світовому ринку озброєнь. Як не парадоксально, але саме військовий конфлікт із Росією і зростання держоборонзамовлення сприятиме покращенню якості й технологічності української оборонної продукції − а значить, підвищенню її конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Михайло Самусь,

керівник європейського офісу ЦДАКР і Defense Express