Поиск по сайту:
Комментарии
10 июля 2014 10:20

Ігор ЛЕВЧЕНКО: УКРАЇНА В НОВИХ РЕАЛІЯХ

Деякі рекомендації щодо забезпечення національної безпеки в глобальному вимірі

 

В новій політичній реальності, яка обумовлена подіями Української Революції та агресією Російської Федерації проти України і окупації українських територій, кардинального перегляду потребує вся система забезпечення національної безпеки і реалізації національних інтересів нашої країни.

Треба зазначити, що нова реальність для України має два основні виміри – глобальний і регіональний. В глобальному вимірі зафіксовано наявність в України конкретного зовнішнього ворога – Російської Федерації, керівництво якої виношує агресивні плани проти нашої держави і не збирається відмовлятися від них у майбутньому, навіть у разі зниження поточного рівня напруги. З великою долею впевненості можна казати, що зазначені плани вищого військово-політичного керівництва РФ зокрема мають на меті «остаточне вирішення українського питання» і становлять не лише загрозу існування незалежної української держави, але й українській етнічній і політичній нації.

Тому Україна вже зіткнулася із ситуацією реальної зовнішньої загрози, яка може мати катастрофічні наслідки для країни та її населення. Рівень загострення ситуації може коливатися від «напів-гарячого», як зараз, до «холодної війни», а можливо і «гарячого». В будь-якому разі треба чітко розуміти, що у найближчі 10-15 років ця загроза нікуди не зникне, а буде постійно здійснювати вплив на стан і розвиток України, її безпеку. Зникнення загрози з цього напряму можливе тільки у разі кардинальних змін в самій Російській Федерації, або шляхом зміни її політичного керівництва, або дезінтеграційних процесів. При цьому, не можна виключати можливість погіршення безпекової ситуації довкола України в результаті таких трансформацій в Росії і бути до цього готовим.

В регіональному вимірі Україна де-факто існує в ситуації анексії частини її території сусідньою державою, що є неприйнятним в сучасному світі і неприпустимим з точки зору міжнародного права і практики міжнародних відносин.

Отже, перед вищим державним керівництвом постає важливе завдання відпрацювання відповідної системи забезпечення національної безпеки і забезпечення її ефективного функціонування у перспективі найближчих десятиліть, з метою ефективної протидії новим загрозам та просування національних інтересів. Така система має не лише забезпечувати безпеку країни та її громадян, але й її розвиток як сучасної європейської країни, регіонального лідера, тощо.

 

Виміри безпеки

Як було сказано вище, в зовнішньому напрямі Україна має забезпечувати свою безпеку в декількох напрямах. Виходячи з того, що Україна є регіональною державою і потенційно тяжіє до позиції лідера в регіоні, глобальним виміром безпеки для нашої країни є євроатлантичний простір. Звичайно, такі глобальні структури як ООН є і у найближчому майбутньому залишаться важливим інструментом забезпечення національної безпеки України, але тут Україна має виступати вже не як представник простору «пострадянського», але «євроатлантичного».

 

Новий євроатлантизм

В підходах до нашого євроатлантичного майбутнього, як основи забезпечення національної безпеки, вітчизняне військово-політичне керівництво та дипломатія мають виходити із необхідності й об’єктивної доцільності створення в нових умовах великого поясу безпеки (Дуги) від Полярного кола (враховуючи потенційну можливість приєднання до НАТО Фінляндії і Швеції), через так омріяну вітчизняними геополітиками-реалістами балто-чорноморську вісь і далі через Східні Балкани, Туреччину, Грузію і Азербайджан до каспійського енергетичного Ельдорадо. Очевидно, що в цій «дузі», Україна може і має грати одну із ключових ролей, а її створення можливе лише за стратегічної підтримки США. Вважаємо, що відповідне завдання з просування відповідних ідей й активна участь в їх реалізації цілком відповідають національним інтересам України і має бути поставлено на порядок денний забезпечення національної безпеки.

Вважаємо, що в цій ситуації Україна має проявляти активність й ініціативу з донесення до всіх потенційних учасників цієї Дуги доцільність її створення, роз’яснення існуючих загроз з боку російського імперіалізму і мілітаризму, переваг спільної протидії цим загрозам.

Отже, приєднання до євроатлантичних структур є для України нагальним питанням забезпечення національної безпеки. Цими структурами в сучасних умовах виступають НАТО і ЄС. Враховуючи активну протидію цим природнім інтересам України з боку російського керівництва вже зараз, цей процес повинен отримати відповідне інформаційне забезпечення як всередині країни, так і в зовнішньому вимірі. Можливе його приховане проведення на певних етапах у форматі «вступ без вступу», коли досягнуто рівня повної сумісності (як у ЗС Швеції), а публічне політичне рішення ухвалюється в умовах створення відповідної сприятливої обстановки. Може бути доречним вивчення можливості вступу до НАТО Швеції і Фінляндії, синхронізація вступу саме з цими країнами, навіть сприяння руху цих країн до НАТО.

В той же час, в нових умовах об’єктивно доцільним вбачається процес зближення НАТО і ЄС в безпекових питаннях, навіть до створення певних єдиних структур, що відповідає національним інтересам України в євроатлантичному просторі. Україна повинна сприяти таким об’єднавчим процесам і брати в них активну участь.

Критично важливим для забезпечення національної безпеки України є розвиток відносин стратегічного партнерства із США. Враховуючи неоднорідність Європи, Україна природно має тяжіти до групи «молодих європейців», які спираються на підтримку США, будучи в свою чергу, провідником їх інтересів. Більшість цих країн, крім всього, є сусідами України і мають з нами дружні відносини.

Взагалі, в нових умовах доцільно розглянути можливість створення східноєвропейського «малого НАТО», яке б в питаннях стратегічних озброєнь спиралося на США. Як зазначають українські експерти, російська агресія в Криму не лише показала неефективність існуючих безпекових механізмів в рамках ООН і «сумнозвісного» Будапештського меморандуму, але і примусила засумніватися ряд східноєвропейських НАТОвців у ефективності 5 ст. – основи євроатлантичної єдності і безпеки Альянсу. Саме ці країни мають негативний історичний досвід «братніх обійм» Росії і виступають тут природними союзниками України. Крім традиційних Польщі і країн Балтії, до такого міні-НАТО можливо включити Словаччину, Чехію і Румунію, яка в ході останніх подій реально відчула небезпеку з боку Росії. За своїми людськими (до 100 млн. осіб, якість людських ресурсів значно вища) і економічними (до 2 трлн. дол. ВВП, великі можливості росту за рахунок модернізації української економіки) можливостями Східноєвропейська міні-НАТО може мати паритет з Російською Федерацією навіть без допомоги «Старої Європи», а з опорою на стратегічні засоби США такий паритет є абсолютно впевненим.

Таким чином, можна припустити, що побудова вищезазначеної Дуги може ефективно відбуватися в рамках таких великих євроатлантичних об’єднань як НАТО і ЄС при більш тісному поєднанні її складових елементів – міні-НАТО Скандинавських країн (Північна Федерація), міні-НАТО Східноєвропейських країн, і далі в чорноморсько-каспійський регіон, де можуть реінкарнувати ГУАМ, виникнути пантюркістські проекти Туреччини, тощо. Така дворівнева структура побудови нової системи безпеки на континенті матиме більшу стійкість і гнучкість, здатність швидко реагувати на зміну обстановки через уникнення бюрократичних процедур великих об’єднань. Створення такої структури і забезпечення активної участі в ній відповідає національним інтересам нашої держави, посилить нашу безпеку, а також дозволить зайняти провідне місце не лише в регіоні, але й в усьому євроатлантичному просторі.

 

Чорноморська стратегія

Ситуація анексії частини суверенної української території ставить перед Україною завдання кардинального перегляду політики нашої країни в Чорноморському регіоні, який на сьогодні стає головним регіональним виміром нашої безпеки. Враховуючи необхідність побудови вищенаведеної Дуги, яка проходитиме через Чорноморський регіон, Україна потребує побудови якісно нових відносин з країнами регіону.

Остання агресія кремлівського імперіалізму щодо анексії українського Криму ще більше загострила існуючі протиріччя в регіоні Чорного моря, фактично звівши нанівець майже всі позитивні напрацювання в сфері співробітництва чорноморських країн. В найближчому майбутньому ця ситуація з великою долею вірогідності призведе до чіткого поділу регіону на російську частину й «іншу» частину, в якій об’єднаються всі інші країни регіону, зокрема і Україна.

На наше переконання, таке об’єднання найбільш ефективно можна здійснити шляхом приєднання Грузії Молдови і України до НАТО. Головною задачею України та її потенційних союзників в регіоні в найближчому майбутньому має стати забезпечення безпеки від можливих загроз з боку російських мілітаристів і подальший інтенсивний розвиток торгових і енергетичних комунікацій за лінією «Північ-Південь» і «Захід-Схід».

Важливим для України є забезпечення, у разі продовження окупації, економічної блокади кримського півострова, в першу чергу, його транзитних можливостей. Наша стратегічна мета – перетворення чорноморського регіону на геополітичний «глухий кут» російського імперіалізму.

Разом з протидією Росії, основою регіональної політики України повинно бути встановлення якісно нових відносин зі своїми потенційними союзниками в регіоні. Без тісної співпраці з ними і «перетягування» їх на свій бік неможливо досягнути успіху в інших сферах. Провісником успішної політики в регіоні має стати ліквідація існуючих суперечок і конфліктів з партнерами.

Важливим елементом нових союзницьких відносин в регіоні має стати нова політика України по розвитку Придунав'я, яку треба вивести на рівень стратегічного завдання. Результатом реалізації такої стратегії, повинен стати відновлений повноцінний транспортний коридор: Європа - Дунай - Чорне море, який безумовно не тільки зміцнить можливості України, але й розширить поле співпраці в регіоні. Реалізація цього плану можлива за умови побудови тривалих та взаємовигідних відносин з Румунією, реалізації політики примирення і довгострокового двостороннього співробітництва.

Важливим завданням української політики в регіоні повинно бути реанімація ГУАМу. ГУАМ, разом з Туреччиною, може бути основним майданчиком розвитку економічної співпраці в чорноморсько-каспійському регіоні, важливість якого для Європи, особливо в питаннях енергетики, буде тільки зростати.

Основою військового співробітництва країн Чорноморського регіону в майбутньому має стати їх членство в Північноатлантичному Альянсі. Але така перспектива має певну часову невизначеність. Тому Україна може ініціювати перетворення ГУАМу на безпекову структуру або, в разі спротиву Азербайджану, посилити його військову складову в рамках вищенаведених пропозицій. Можна розглядати ГУАМ як певний майданчик для створення чергового «міні-НАТО» на південному фланзі нової Дуги безпеки в Європі.

В будь якому разі нову якість повинно отримати військове співробітництво в регіоні. Доцільним є розгляд можливості створення багатонаціональних військових з’єднань України і її потенційних союзників. Це може бути як угруповання надводних кораблів, так і з’єднання ВПС, зокрема, сил повітряного перекиду. Доцільним може бути створення багатонаціональних високомобільних з’єднань десантних сил, здатних діяти за викликом у стислі терміни, на зразок англо-голандських амфібійних сил, які свого часу були створені в рамках ЗЄС. Також життєво необхідним для України в найближчі роки буде посилення військово-технічного співробітництва з країнами регіону з метою відновлення і нарощування військового потенціалу.

 

ВИСНОВКИ

Ситуація, що склалася довкола молодої Української держави, яка перебуває на етапі карколомних перетворень, вимагає термінового створення ефективної системи забезпечення національної безпеки й інтересів в умовах існування безпосередньої військової та інших загроз з боку Російської Федерації.

На нашу думку, наданий перелік зовнішньополітичних кроків і перспективних напрямів концентрації зусиль дозволить суттєво посилити національну безпеку, ефективно реалізовувати зовнішньополітичні завдання в різних сферах і протистояти зовнішнім загрозам на міжнародній арені.

Отже, історія знову вкотре ставить перед Україною завдання зупинити морок, який суне на європейську цивілізацію з Північного Сходу. Божим провидінням народ України обраний для цієї цивілізаційної місії, і ми мусимо бути гідними цього.

 

Ігор ЛЕВЧЕНКО, Інститут Української політики