Поиск по сайту:
Комментарии
07 мая 2014 11:36

Юрій ЩЕРБАК: «ВІЙНА НОВОГО ТИПУ АБО П’ЯТЬ НЕВІДКЛАДНИХ КРОКІВ ДЛЯ ПРОТИДІЇ АГРЕСОРУ»

Я повністю поділяю біль, гіркоту, важкі почуття, що сьогодні переживає кожен свідомий українець. Події, що сьогодні розвиваються в Україні, вкладаються в стару формулу Черчилля, яку він озвучив з приводу подій Мюнхена в 1938 році: «спочатку ми пізнали ганьбу, згодом ми пізнали війну».

Ми зараз переживаємо період важкої ганьби. Так, те, що відбувається, не вкладається в уявлення нормальної людини про існування нормальної держави і нормальних збройних сил. Україна, нажаль, всі ці 23 роки не була нормальною державою, і наші Збройні сили або будувалися за принципами колишньої забутої війни, або на них просто не звертали уваги взагалі.

Ситуація ж ускладнюється тим, що сьогодні ми стикаємося із новим типом війни, ми повинній це чітко осмислити і усвідомити. Це четвертий чи п’ятий тип, - нехай зараз мене корегують військові теоретики. Сьогодні іде етнічна війна. Зрозумійте це. Ви лише усвідомте – людей в Україні вбивають лише за українську мову. Це етнічна війна, це елементи актинічних чисток. Йде війна, що побудована на відсутності і занепаді національного державного імунітету. Що зараз говорити про Крим, якщо нехай не 90%, а 75% населення, абсолютно розпропагандовані Росією. Люди перебували весь час фактично у ворожому інформаційному середовищі російських впливів. Про Севастополь я взагалі мовчу – поцікавтесь, що там відбувається зараз. Все це відбувалося і відбувається тепер на очах держави, яка багато років абсолютно не звертала уваги на ці проблеми.

Сьогодні ми пізнали гірку правду. Ми можемо казати – і це треба казати – про Путіна, про 360 років війни. Однак ми маємо казати і про те, що в нас є частина людей, які не збиралися боротися з російською агресією, не борються й нині і не збираються цього робити ніколи.

Проблема полягає в тому, як їх переконати в банальних речах - що вони громадяни України і тут вони матимуть кращі перспективи. Я переконаний, що вказані персонажі у меншості, однак такі громадяни України є. Тому ще раз підкреслю, що ми маємо справу з війною дуже підступного типу. Тому що, умовно кажучи, якщо б у Крим прийшли німці або китайці, там був би тотальний спротив. Тому зараз на Сході України ми спостерігаємо виключний цинізм з боку Кремля: цілеспрямовано стравлюються з одного боку, братні народи, з іншого - люди одного народу, одного українського етносу. Знову ж таки – війна нового типу.

Ми повинні також зрозуміти, що Україна перебуває в центрі світової історії, в епіцентрі чергового світового історичного зламу. І це трагічна ситуація, тому що сьогодні на наших очах фактично впала будівля системи європейської безпеки. Всі ці системи – Вестфальська, Гельсінська, Потсдамська, Кримська, система безпеки ядерного нерозповсюдження – всі ці вони впали за дуже короткий термін. Захід зіткнувся також із новим явищем, до якого він зі своїми ліберальними ідеями був не готовий.

Ми також маємо усвідомити, що окрім суто антиукраїнської мети цієї операції (знищити Україну і мати доступ до людських слов’янських ресурсів, до сільськогосподарських ресурсів - Україна може прогодувати 150 мільйонів людей), є особливість, коли мова йде про головного супостата, що є людиною із параноїдальним мисленням. Параноїк поставив собі за мету перемогти і просто не може зупинитися. Вже навіть один із членів Держдуми РФ - Ілля Пономарьов - чітко зазначає, що Путін став заручником власної політики.

Ведеться геополітична гра, де з боку Кремля ми бачимо намагання відрізати Україну від Чорного моря. Окремо слід звернути увагу на проголошення Путіним війни ліберально-демократичним цінностям Заходу. Це спроба довести, що диктаторська, авторитарна, об’єднана шовінізмом й імперською ідеєю держава здатна на перемогу в принципі.

На наших очах сьогодні створюється інша Україна. Зрозумійте, в Кремля зараз не стоїть мета просто захопити Донецьку чи Луганську область і об’єднати їх з Росією, ні. Їм треба створити нове Придністров’я, новий «відкритий фронт», коли на всіх міжнародні події Україну запрошуватимуть в двох особах – Київського уряду і тих людей, які проголосять себе республікою.

Я на своє нещастя не військовий, але я дуже поважаю людей у пагонах. Тому декілька пропозицій, спираючись на мій досвід і з огляду на ситуацію, що склалася.

Перше. Ми маємо вивчити і використати досвід Ізраїлю, його кілька фундаментальних уроків, насамперед, із захисту своєї безпеки і своєї території. Зараз розмови про те, яка армія краща – контрактна чи призовна – для мене виглядають абстрактно. В Ізраїлі є кістяк високопрофесійної і оснащеної найсучаснішими зразками озброєнь армії. Плюс є призов всіх молодих людей, хлопців і дівчат, беруть в армію, і вони там проходять школу патріотизму. Можна багато прикладів наводити, як вони вистояли в різних військових конфліктах, війнах, при тому що зберегли демократичний характер своєї держави, не ставши авторитарною і диктаторською країною.

Друге. Нашим законодавцям доцільно подумати над тим, який статус, яке положення вводити в Україні у зв’язку із новим типом агресії. Я уважно прочитав закон про воєнний стан, ясно, що там є достатньо обмежень, що він за собою тягне. Накаляти і без того гарячу ситуацію, зрозуміло, не слід. В той же час конче необхідно ввести стан – назвіть його як хочете – щоб певною мірою розв’язати руки нашим силовикам. Щоб вони ефективно проводили операції проти злочинців, терористів, не боячись за порушення закону. Вже зараз принагідно треба подумати про захист Києва, тому що в Києві 40-60% населення розмовляють російською мовою, будучи українцями. І від параноїків можна очікувати сентенцій, що Київ має бути захищеним від «націоналістів». Це вже не фантастика. Згадаймо операцію Муравйова 1918 року, який провів жахливі етнічні чистки і пішов собі геть. Досі ніхто не вибачився за нищення цвіту української інтелігенції.

Третє. Треба обов’язково створити єдиний центр прийняття військово-політичних рішень. Назва не має принципового значення – політики і військові спеціалісти розберуться. Тому що це – війна, і треба запускати військову машину у відповідь, а не створювати паралельні збройні формування у відриві від єдиного центру прийняття рішень. Окремо в державі має бути створений єдиний центр інформаційної політики. Ми не має каналів виходу назовні. Ви поїдьте в Європу, там навіть у найдешевших готелях російські видання «Раша Тудей», всюди ви побачите вплив російської пропаганди. Україна ж взагалі не представлена. Ми сьогодні маємо дякувати західним країнам, що ведуть інформаційну війну проти Путіна, в тому числі, і за нас.    

Окремо слід розібратися, що транслюється тут, в Україні. Що деякі так звані незалежні журналісти коять? В обіг подекуди запускається такий фальш, що прямо грає на російську пропаганду. Не хочу всіх чесати під один гребінець – мовляв, всі вони диверсанти і шпигуни… Однак, те, що вони щонайменше «корисні ідіоти», корисні для Росії, - це правда. Тому конче необхідний потужний орган управління інформацією для запобігання розповсюдження такої відвертої брехні. Ми в стані війни, війни, яка далека до завершення. Я б не хотів, щоб збулися прогнози про те, що до відкритої війни з Росією лишилися лічені дні. Однак готуватися до цього слід.

Четверте. Варто створити стратегічний план оновлення потенціалу збройних сил і ОПК. Мінімум п’ятирічний план. Із використанням значного наявного потенціалу нашої оборонки.

П’яте. Важливими є також наші дипломатичні зусилля. Я переконаний, що не зрада була головним фактором здачі Криму. Перший я вже назвав. Другий – це реальні і серйозні вимоги Заходу до нас не починати військові дії в Криму. Я не був на тих переговорах, однак я в тому переконаний, що було саме так. Не можна навіть собі уявити, якби розігралися події, якщо б там була кривава баня із жертвами серед мирного населення. Тому вплив західних країн був саме таким. Ми ж зі свого боку сьогодні маємо висунути дуже серйозні вимоги щодо оборонних союзів. Ми можемо (і маємо на цьому наполягати) укласти такий союз зі США як зі стратегічним партнером. У нас завжди з Вашингтоном були особливі відносини. Так само із Польщею і країнами Прибалтики – нашими близькими сусідами, які реально, а не декларативно, відстоюють наші інтереси на світовій арені. Приміром, якби зараз функціонував закон про такий собі «ленд ліз», це було б дуже добре і корисно.

І останнє коротко: вибори Президента сьогодні є важливим елементом захисту держави, їх обов’язково слід провести у встановлений термін.       

 

Юрій ЩЕРБАК,

член Експертної Ради ЦДАКР, український політик, дипломат, письменник, сценарист, епідеміолог, публіцист, колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі і США