Поиск по сайту:

Публикации экспертов

Все публикации
Комментарии
14 мая 2018 23:14

Володимир Копчак: Чим би не закінчилось це прем’єрство Пашиняна, Росія вже програла

«Перемога Пашиняна - це потужний іміджевий удар по Кремлю»

У вівторок, 8 травня, Національні збори Вірменії обрали лідера вуличних протестів Нікола Пашиняна прем’єр-міністром країни. За кандидатуру опозиціонера, яка була єдиною під час голосування, проголосували 59 депутатів (за 53 необхідних), 42 парламентарі висловилися проти. Політика підтримали фракція «Елк», до якої входить сам новообраний прем’єр, а також блок «Царукян» і фракція «Дашнакцутюн». Що цікаво, «за» Пашиняна проголосували і 11 депутатів із Республіканської партії колишнього прем’єра Сержа Саргсяна, яка складає більшість у парламенті. Насамперед це зробили відставні військові і бізнесмени, що входять до цієї сили. Натомість політичне крило партії проголосувало «проти». Серед таких – спікер парламенту Ара Баблоян, віце-спікери Едуард Шармазанов і Арпіне Ованнисян, а також глава парламентської фракції Республіканської партії Ваграм Багдасарян. Останній заявив, що його партія переходить в опозицію.

Після обрання прем’єр-міністра у 15-денний термін має бути сформовано новий уряд. Після того, як уряд буде сформовано, його глава у двадцятиденний термін має представити до Національних Зборів програму дій уряду, яку парламент має схвалити у семиденний термін більшістю голосів. У разі, якщо парламент не схвалить програму, його буде розпущено.

Про те, які підводні камені можуть чекати новообраного прем’єра, чому колишній глава уряду Серж Саргсян практично без бою відмовився від влади, якою була роль Кремля в Оксамитовій революції, чи зміниться загалом проросійська політика Вірменії у питаннях Криму і Донбасу в інтерв’ю «Главкому» розповів заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Володимир Копчак.

З одного боку, Нікол Пашинян на мітингах заявляв про корупцію у владі, у правлячій Республіканській партії. З іншого – саме ця більшість на початку тижня проголосувала за нього як за нового главу уряду. Як пояснити логіку останніх подій?

Тут немає нічого нелогічного – Республіканська партія просто додала необхідну кількість голосів новоствореній в ході протестів опозиції для обрання Пашиняна прем’єром. Про підтримку більшістю головної парламентської сили тут не йдеться. Фактично ми маємо ситуацію, коли ставка Пашиняна на підняття градусу вуличних мирних протестів спрацювала у повній мірі. Принаймні на сьогодні. Республіканці ж дотримались обіцянки забезпечити прем’єрство  Пашиняна у відповідь на те, що люди розійшлися, припинили блокувати різні державні установи, ключові магістралі…  

Про які домовленості між учорашньою владою і новообраним прем’єром може йтися, адже ті, кого Пашинян називає корупціонерами, навряд чи зацікавлені завтра отримати повістки до суду і кримінальні справи?

Домовленості можуть мати місце попри системну безкомпромісність, яку проявив Пашинян під час протестів. Слід розуміти, що він із самого початку протистояння постійно піднімав політичні ставки, грав на випередження. Пашинян дотримувався своїх зобов’язань насамперед перед вулицею, яка йому повірила, яка за ним пішла. Серед іншого він постійно наголошував про неприпустимість  політичної вендети. Разом з тим вся стара політико-корупційна конструкція влади на базі Республіканської партії має повністю піти у минуле. Головне ж, він пообіцяв, що прем’єрство для нього принципове на перехідний період - до проведення дострокових парламентських виборів. Як Пашинян дотримуватиметься вже цих обіцянок, ми побачимо найближчим часом.

Ситуація насправді цікава. Наразі я б не вів мову про капітуляцію Республіканської партії. Навпаки, вона скоріше виглядає таким собі «монолітом» - після «доленосного» голосування у повному складі пішла в опозицію. Зараз у Вірменії унікальна ситуація, коли при владі перебуватиме уряд меншості - інституціонально до проведення позачергових виборів.

Після обрання Пашиняна відбуватиметься формування нової владної команди. З огляду на те, що це буде уряд меншості, уряд компромісу, чи нові міністри не встромлятимуть палиці в колеса прем’єру?

Не думаю, що у новому кабміні залишаться міністри зі старої команди. Процес формування і функціонування нового уряду слід розглядати крізь призму в тому числі політичних технологій. Нікол Пашинян зараз зацікавлений у формуванні нового «демократичного уряду, який сприйме і затвердить народ», як він постійно апелював до вулиці. В той же час парламент має затвердити і склад уряду, і його програму, що сьогодні неможливо без ситуативної допомоги республіканців, які залишаються більшістю у парламенті. Вважаю, що із цим проблем не буде. Після чого Республіканська партія піде в опозицію і готуватиметься до чергових виборів. Натомість новообраний прем’єр також зацікавлений у нових виборах, причому якнайшвидше. Бо по-перше, це було однією із ключових обіцянок під час протестів. По-друге, навіть безпрецедентно велика підтримка вулиці обмежена в часі. Плюс кабінет міністрів має спиратися на сталу парламентську більшість – це очевидно.

Пашиняну важливо дотримуватись своїх обіцянок, а республіканцям - перенести всю політичну відповідальність у перехідний період на новий уряд. І чекати на помилки, які безперечно будуть з огляду на комплекс соціально-економічних проблем у країні…

«На сьогодні у Вірменії неможливий глава держави, що вів би антиросійську політику»

Згідно із конституцією, з моменту обрання нового прем’єра зникають правові підстави для розпуску парламенту? Що тепер може спровокувати дострокові парламентських вибори?

Повторюся, парламент має ще затвердити склад уряду і його нову програму. Із цим в умовах «революційного стану» проблем не буде. Пашинян постійно наголошував, що він – «кризовий менеджер», а його уряд буде перехідним. Він обіцяв знести стару політичну систему і оголосити дату позачергових парламентських виборів. Не думаю, що він порушить цю обіцянку, чіпляючись за крісло і ставлячи хрест на подальшій власній політичній кар’єрі. Він як глава держави може ініціювати розпуск парламенту і призначити позачергові парламентські вибори. (У п.3 статті 55 Конституції Вірменії ідеться про те, що президент після консультацій із головою Національних зборів і прем’єр-міністром може розпустити парламент і призначити позачергові парламентські вибори – «Главком»).

Водночас, думаю, що Нікол Пашинян ініціюватиме певні зміни до виборчого законодавства. Також я би не відкидав появи ініціатив щодо конституційних змін з метою збалансувати повноваження голови уряду і президента країни із посиленням позицій останнього, адже зараз президент Вірменії має суто «церемоніальні» функції. До того ж новий президент Вірменії Армен Саркісян досить ефективно впорався із функціями комунікатора між владою і лідером протестів, а також із зовнішнім світом. Він вже не схожий на фігуру з «церемоніальними» повноваженнями…

Про які терміни призначення позачергових виборів ідеться?

Терміни назвати важко, однак, думаю, що новий глава держави зацікавлений, щоб вони відбулися якомога раніше. Тут час однозначно гратиме проти Пашиняна.   

Чи може йтися про повернення у Вірменії старої конституції, за якою в країні усю повноту влади отримає президент?

Навряд чи. Варто очікувати посилення президентських повноважень, зокрема, у секторі безпеки і оборони…

Чому Серж Саргсян так легко відмовився від влади, адже спочатку, після зустрічі з лідером вуличних протестів, він заявив, що не пристане на їхні умови, а вже за кілька днів публічно визнав свою поразку, заявивши «я був неправий»?

Сьогодні хтось трактує позицію Сержа Саргсяна як прояв слабкості, хтось - як прагматичну далекоглядність. Він однозначно тверезо оцінив ситуацію, і ситуативно відіграв ключову роль, щоб не пролилася кров. Залишаючись водночас головним винуватцем політичної кризи, адже народ просто відчув себе обманутим і ошуканим внаслідок політичного пасьянсу, коли Саргсян залишався при владі вічно… Можливо, він зрозумів, що від нього хтось чекає різких рухів у відповідь на зростання протестів. Однак не схоже було, що він злякався...

Карен Карапетян, який було почав виконувати обов’язки прем’єра після відставки Саргсяна, влаштував би Москву, якби Пашинян погодився на таку альтернативу?

Карен Карапетян з огляду на його бекграунд, мав би повністю влаштовувати крило «Газпрому» у Кремлі. Однак розвиток і логіка протесту унеможливили другий прихід до влади Республіканської партії. Вулиця це сприйняла б як зміну вивіски, на чому вдало зіграв Пашинян. Москва наразі, зайнявши вичікувальну позицію, намагається демонструвати спокій. У Кремлі впевнені: якихось змін у геополітичній, зовнішньополітичній парадигмі у Вірменії не може відбутися. Це об’єктивна реальність. Приміром, жодних антиросійських наративів вірменська революція не несла…

У той же час, чим би не закінчилось це прем’єрство Пашиняна (а відвертого провалу виключати не слід), які б технології протесту не спливли у подальшому, Росія вже програла. Кремль отримав потужний іміджевий удар. Адже владну конструкцію в Єревані, яка дуже нагадувала владний моноліт у Кремлі (таке собі кремлівське «дежавю», Cаргсян, як і Путін 10 років тому, аби втриматись при владі теж став прем’єром) було усунуто внаслідок мирного протесту, внаслідок масового волевиявлення громадянського суспільства. Відбулося це в країні – сателіті Росії, і відбулося без крові. Вірменія отримала потужні іміджеві дивіденди у світі.

Як далі розвиватимуться події?

У плані регіональної політики і в плані геополітики Вірменія, маючи проблему Нагірного Карабаху, маючи фактор блокади з боку Туреччини і Азербайджану, не робитиме будь-яких різких рухів. Я би не прогнозував якихось змін векторів у напрямку від Росії. На сьогодні у Вірменії неможливий глава держави, що вів би антиросійську політику.

Яка роль Росії в цій революції, яку називають Оксамитовою?

Факт, що Росія поводиться так, ніби не вбачає в тому, що відбувається, якихось загроз для себе. Пашиняна синхронно привітали і Путін, і Мєдвєдєв (чиє перепризначення відбулося в унісон із голосуванням в Єревані за кандидатуру прем’єр-міністра).

Пашинян постійно піднімав політичні ставки у заграваннях із Москвою. Вже обережно анонсована його зустріч з Володимиром Путіним 14 травня у Сочі. Новий вірменський прем’єр зробив абсолютно очікувані заяви щодо Нагірного Карабаху, де не може бути жодних компромісів.

 «Мир у Нагірному Карабаху суперечить стратегічним інтересам Росії» 

Якщо не йдеться про якісь стратегічні зміни у зовнішній політиці, то чи можна говорити про точкові зміни, наприклад, в українському напрямку, що стосується позиції Вірменії щодо Криму і Донбасу?

Я б не очікував якихось офіційних змін чи публічних «реверансів» на нашу користь. До цього слід ставитись з розумінням. На непублічному рівні я би не виключав контактів з вивчення досвіду ведення бойових дій – і Україні, і Вірменії тут є чим поділитися. Контакти на експертному рівні були і до Оксамитової революції.

Пашинян, виступаючи в парламенті, зачепив тему Нагірного Карабаху. Він каже, що зараз Єреван готовий сідати за стіл з Баку, але за умови участі в переговорах керівництва невизнаного Нагірного Карабаху. Чи влаштує такий формат Азербайджан і які результати можуть мати такі перемовини?

Будь-який очільник Вірменії говорив би абсолютно те ж, що нині говорить Пашинян. Питання Нагірного Карабаху, його незалежність чи приналежність до Вірменії – це головний базис національної ідеї Вірменії, він непохитний для кожного вірменина. На цьому і базуються нинішні стратегічні стосунки з Російською Федерацією. Водночас і у Вірменії, і в Азербайджані прекрасно розуміють ключову роль Кремля у конфлікті довкола Нагірного Карабаху. Однозначно Кремль як раніше, так і зараз, не зацікавлений у переведенні врегулювання конфлікту у двосторонній формат між Єреваном і Баку. Кремль зацікавлений у жевріючому протистоянні, зберігаючи за собою роль арбітра і можливість резонувати цим питанням у вигідний для себе спосіб. Врегулювання питання Нагірного Карабаху у вигляді компромісного рішення із взаємними поступками між Вірменією і Азербайджаном, мир у цьому регіоні суперечать стратегічним інтересам Росії.

Чи є підстави зараз говорити, що після цієї революції Вірменія і Азербайджан на крок наблизилися до того, щоб позбавитися такого незручного арбітра, як Росія?

Я таких підстав наразі не бачу. Більше того, з огляду на те, як розвиваються події в Єревані і на ті іміджеві втрати, які вже поніс Кремль, слід очікувати лише посилення впливів Росії на ситуацію довкола Нагірного Карабаху, зокрема, використання цих впливів як інструменту шантажу…

 Михайло Глуховський, «Главком»

https://glavcom.ua/world/observe/volodimir-kopchak-zaraz-u-virmeniji-unikalna-situaciya-pri-vladi-perebuvatime-uryad-menshosti-496176.html