Поиск по сайту:
Деятельность ЦИАКР
16 сентября 2014 10:36

ЕКСПЕРТИ ЦДАКР НАГОЛОШУЮТЬ НА ОСНОВНИХ ВИКЛИКАХ І РИЗИКАХ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ВЕРЕСНЯ 2014 РОКУ…

Основні виклики і ризики першої половини вересня 2014 року пов’язані із приготуванням Росії до масштабної війни та закріпленням на територіях, де відбулося вторгнення підрозділів регулярної російської армії на територію України. Надзвичайною подією слід вважати відсутність належної реакції на вторгнення з боку західного світу. Саме це спричинило зміну формату переговорного процесу з керівництвом Росії та вивело переговори у формат «сам на сам». Як і попереджали експерти, переведення формату переговорів у двохсторонній є вкрай вразливим для України – передусім через нерівні воєнні та економічні потенціали. Цей факт означає, що на даному етапі Захід фактично  відсторонився від конкретної допомоги та «проковтнув» вторгнення ЗС РФ на територію України, чим продемонстрував небажання боротися за Україну та очевидне побоювання подальшого просування військ Путіна на захід. Кремлю вдалося поступово перевести наявний збройний конфлікт у масштабну війну та примусити західний світ відступити.

Незважаючи на досягнуте перемир’я, на тлі вторгнення ЗС РФ та закріплення їх на рубежах проявилися нові негативні для Києва тенденції. Найбільш загрозливі з них – примус визнати легітимність терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» (не виключено, зі зміною вивісок означених структур), фактичну підготовку Кремлем підґрунтя для входження представників згаданих організацій та проросійських політиків до офіційної влади. Крім того, збільшилися ризики посилення тиску через енергетичний важіль.

Крім того, російська сторона під прикриттям терористів та начебто погано контрольованих бойовиків вдається до залякування народу України та української влади через здійснення підступних та негуманних актів знищення та катування людей. Так, після введення в оману військових під Іловайськом було вчинено розстріл українських підрозділів у начебто створеному коридорі для виходу з оточення. Знайдені тіла українських солдатів зі слідами тортур та знущання свідчать про намагання Кремля як вплинути на владу України, так і надіслати сигнал Заходу: Росія не рахуватиметься ні з ким, дотримуватиметься лише власної логіки і не збирається діяти за міжнародними правилами. Так само на залякування західного світу спрямовані викрадення української льотчиці Надії Савченко і викрадення російським ФСБ естонського офіцера розвідки Естона Кохвера.

Із наміром впливати на рішення української влади пов’язано й знищення інфраструктури України. З початку збройного конфлікту на Донбасі вже знищено близько 600 підприємств (повідомлення голови Державної фіскальної служби України Ігоря Білоуса, 9 вересня).

Перемир’я російська сторона відверто використовує для ротації військ та нарощування воєнних спроможностей. Є усі ознаки підготовки Кремля до більш широкомасштабного наступу для наступної хвилі ескалації в Східній Україні.

5 вересня, згідно з даними «Української правди», у ході закритого засідання парламенту начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони Юрій Павлов поінформував, що на території України перебувають шість тисяч військових російських регулярних військ та декілька сотень одиниць техніки. Керівник військової розвідки України спрогнозував, що у майбутньому Кремль може мати намір захопити Маріуполь, а потім – пробити коридор до Криму і до Придністров’я.

Початок вересня свідчить, що дипломатія України виявилася вразливою і непереконливою. За умов мовчання західного світу українська влада погодилася на домовленості тристоронньої контактної групи в Мінську, де брали участь та поставили свої підписи представники «ДНР» і «ЛНР», визнані офіційною владою злочинцями. Таким чином, втрата «женевського формату» переговорів стала важким ударом для України.

Водночас, оглядачі і фахівці відзначають, що влада України занадто м’яко та мляво формує відповіді на агресію Росії. І ці відповіді часто не є адекватними. Відомий український журналіст Сергій Рахманін надав у статті (13 вересня) цитату західного дипломата: «Дивно, коли риторика президента країни, яка страждає від агресора, звучить набагато миролюбніше, ніж риторика Меркель, якій ця війна вже точно не потрібна».  Сергій Рахманін та його колега Сергій Лещенко відзначили у свої матеріалах зростання ролі та присутності у переговорному процесі Віктора Медведчука, який є кумом Володимира Путіна та близькою до нього людиною. Поширюються чутки, що Віктор Медведчук здійснював «човникову дипломатію», домовляючись із російським керівником про версії розвитку майбутніх подій. Фактичний аналіз подій, що відбулися, свідчить про зацікавленість Росії у легалізації в охопленому хаосом регіоні влади сепаратистів – на них Путін (навіть, за умов влаштування нестійкого миру) спиратиметься як на реальний воєнний важіль. Вже нині можна передбачити, що право застосування цього важелю хазяїн Кремля залишатиме за собою. А от агентами впливу в Україні Путін намагатиметься зробити наближених до себе людей, громадян України, яким він делегує певні обов’язки та яких наділить відповідним авторитетом в Україні.

Що ж до самої української влади, то припинення вогню їй потрібно передусім для проведення парламентських виборів. Цей тимчасовий «перепочинок» дає підстави не вводити воєнний стан, пасивно стримувати терористів (інколи йти на поступки щодо розширення зони контролю проросійськими організаціями), здійснити перегрупування сил та засобів, зосередитися на парламентській кампанії.

З огляду на згадане вище можна стверджувати, що Кремль досяг результату у ключових питаннях впливу на Україну та західне співтовариство. І в тому числі свідченням цього є зрив угоди з ЄС вже після підписання. Деякі фахівці переконані, що в текст угоди з Євросоюзом можуть бути внесені зміни - на вимогу Росії. Не виключається, що вони матимуть відношення до нових газових угод, які збираються обговорювати у Відні 16 вересня.

Загальні досягнення України можна позначити як політичну та дипломатичну підтримку з боку Заходу. Окремо можна казати про уточнення української стратегії і НАТО. Результати саміту НАТО в Уельсі принесли замало позитивних змін. Представники НАТО кажуть, що «Україна та український президент отримали 28 союзників», утворено чотири трастові фонди за напрямками логістики, зв'язку, допомоги пораненим силовикам та кіберзахисту. Водночас, НАТО виявилось не готовим до  оперативного надання Україні дієвої військово-технічної допомоги, що не співпало із очікуваннями української влади. Згідно з виступом у Києві (10 вересня) старшого наукового співробітника Атлантичної ради США Адріана Каратницького, «Великобританія, Польща та США могли б надавати Україні більшу підтримку, особливо, в питанні озброєння». Однак фахівець визнав: ситуація в США може змінитися тільки після президентських виборів, які відбудуться через півтора року». У такий спосіб експерт фактично підтвердив, що позиція адміністрації Обами навряд чи зміниться у питанні надання Україні зброї прямого ураження. Отже, і від країн Європи важко очікувати на передачу ударних озброєнь. Більше того, нині з’являються «відмовники» від санкцій РФ. Наприклад, прем'єр-міністр Чехії Богуслав Соботка заявив 14 вересня, що не схвалює останні санкції, введені Європейським союзом проти Росії.

Є заява уряду Італії щодо дозволу провести переговори про придбання українською армією 90 бронемашин Iveco LMV. Але насправді йдеться лише про 2015 рік. США готують заходи з надання допомоги Україні у розробці нової оборонної стратегії і зміцненні Національної гвардії, але це, знову ж таки, далеко від очікувань Києва. Те, що 12 вересня 2014 під санкції США потрапили п'ять російських енергетичних компаній – «Газпром», «Газпром нафта», «ЛУКОЙЛ», «Сургутнєфтєгаз», «Роснєфть», - можливо, чи не головний здобуток останніх тижнів. Важливим є прийняття американським сенатом законопроекту про надання Україні, Грузії та Молдові статусу союзниць США поза НАТО. Але скористатися цим здобутком можна буде не скоро.

Про те, що саміт не приніс бажаних результатів, зазначив і колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. «Великобританія та США не здатні виконати зобов’язання Будапештського меморандуму», - сказав дипломат, що фактично означає: не бажають виконати проголошене і скріплене підписами трьох глав держав. При цьому письменник, дипломат і громадський діяч Юрій Щербак також переконаний, що нині Альянс не готовий прийняти Україну до своїх лав. «Справа в російському шантажі і в структурній неготовності України до цього вступу», - каже фахівець, натякаючи серед іншого на слабкість Заходу.

Від імені військового відомства заступник міністра оборони Ігор Кабаненко визначив пріоритетними два напрямки: «безпосередню матеріально-технічну допомогу, надання новітніх технологій, а також залучення сучасних менеджерських механізмів – пропозицій радників, які можуть допомогти ефективно провести реформи оборонного сектору». Кабаненко серед іншого зазначив про не співмірність можливостей двох сторін, що воюють: «Росія виділила на війну (зброю, системи, радіозасоби, тощо) 2 млрд. доларів. Україні ж надали допомогу у розмірі 15 млн. доларів».

Тож підтверджений факт, що в межах Донецької та Луганської областей продовжується концентрація та перегрупування терористів та російських військ, їх дозабезпечення озброєнням, важкою бронетехнікою, артилерією та боєприпасами, є дуже небезпечним викликом для майбутніх тижнів. Варто додати: 12 вересня з’явилася інформація, що російські винищувачі Су-30 вже базуються на аеродромі в Бельбеку (Крим, поблизу Севастополя) - джерела повідомляють про базування до 20 винищувачів. Також 13 вересня голова СБУ Валентин Наливайченко заявив, що поблизу українського кордону знаходяться 19 батальйонних тактичних груп і 60 літаків Збройних сил Росії.

Військові приготування та неможливість української влади оперативно забезпечити сили оборони потужними збройними системами вказують на бажаність затягування переговорів задля відновлення стратегічних переваг.

Згідно з деякими оцінками, росіяни можуть почати подальший вторгнення в Україну напередодні запланованих на кінець жовтень парламентських виборів. Це один зі сценаріїв, представлених фахівцями польського Інституту міжнародних відносин (PISM, Варшава). Більше того, за умов прикриття Кремлем терористичні угруповання розпочали оформлення невизнаної території. Зокрема, 10 вересня бойовики «ДНР» захопили будівлю Донецького національного університету та призначили нового ректора. Такі події свідчать про стратегічні наміри Кремля стосовно Донбасу – включно з формуванням соціальних програм та переформатуванням еліт до повного витіснення носіїв українських ідей.

Хоча низка експертів звертає увагу на те, що перемир’я надає Петру Порошенку шанс провести вибори до парламенту та не втратити рейтинг у зв’язку з ситуацією на фронті (зокрема, так вважають фахівці Міжнародного центру перспективних досліджень), сам факт проведення виборів під час війни перетворюється на додаткові ризики впуску до парламенту певного числа проросійськи налаштованих політиків та формування підґрунтя для майбутнього реваншу. Тут, як і у військовій площині, Москва робить ставки на значну грошову винагороду найманцям та на створення штучного авторитету (для нарису можна згадати лише факт опікування Йосипом Кобзоном ворога українських ідей Олега Царьова).

Ще однією небезпекою став факт зростання в Україні недовіри до військового керівництва. Зокрема, 9 вересня керівники добровольчих батальйонів виступили з вимогою до Президента України Петра Порошенка покарання для високопосадовців силових відомств через операцію під Іловайськом в Донецькій області. Про це заявили командири добровольчих батальйонів спецпризначення «Донбас» Семен Семенченко та «Дніпро-1» Юрій Береза. «Вимога одна – відставка міністра оборони, начальника Генерального штабу, а генерал Литвин має відповісти згідно з законом», - такі вимоги було вже наступного дня підхоплено політиками. Так, у Верховній Раді було зареєстровано проект постанови про звільнення міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генштабу Віктора Муженка. Таку постанову зареєстрував 10 вересня депутат Віктор Балога. Ще через день про це голосно почали говорити експерти. «Дії Гелетея і Муженко призвели до небоєздатності кращих бригад», – висловив переконання експерт Андрій Золотарьов, надавши як аргументацію активне переслідування терористів (13 вересня).

При цьому сам глава Міноборони Валерій Гелетей намагався створити позитивний імідж за рахунок гучних заяв. В неділю, 14 вересня, він заявив, що країни НАТО вже розпочали передачу зброї Україні.

Варто зазначити, що таке обговорення діяльності військових керівників може негативно позначитися на рейтингу самого Петра Порошенка як керівника, що зробив невдалий вибір. Вирівняти ситуацію глава держави зможе лише в тому випадку, якщо його команді вдасться перетворити перемир’я на тривалий період миру та розпочати відбудову Донбасу. Втім, як вважають аналітики з питань безпеки (зокрема, ЦДАКР), таке завдання є майже непід’ємним навіть за умов значних компромісів. Інша спроба посилення сектору безпеки може бути пов’язана із встановленням жорсткої вертикалі військового керівництва. Протягом усього збройного конфлікту, від квітня до середини вересня, фахівці відзначали відсутність належного та єдиного управління військами.

            Нові небезпеки з’явилися у сфері енергопостачання. Так, з’явилися ознаки, що російський «Газпром» розпочав втілювати у життя спроби скоротити постачання газу в Європу, щоб зникли надлишкові запаси для реекспорту. Є ознаки, що Росія спробує покласти край реверсним поставкам газу в Україну з ЄС. Нині закачано 16 мільярдів метрів кубічних газу, а з урахуванням реверсу з території Словаччини є очікування на 17,2 — 17,5 мільярди кубічних метрів на 1 листопада. Це бачення енергетичного запасу міністра енергетики й вугільної промисловості Юрія Продана. Однак ситуацію сьогодні більше контролює Москва, ніж Київ.

            Отже, є відчуття наступу Кремля на всіх фронтах, з посиленням впливу на невійськову сферу. На цьому тлі важливе значення має зміна риторики Кремля. Так, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров несподівано зазначив: «Ми хочемо, щоб Україна була дружньою, і щоб росіяни, які вважають Україну своїм домом, жили там і впливали на те, як ця держава вирішує соціально-економічні, зовнішньополітичні та інші завдання, щоб у них був голос у цій країні». Відбулися зміни й в площині інформаційних операцій. Наприклад, в проросійських ЗМІ та соцмережах почалось поширення чуток про те, що українські війська згідно з «підписаним перемир’ям» мають полишити «територію ЛНР і ДНР». На російському телебаченні припинили згадування про «київську хунту». Усі зміни в інформаційній політиці свідчать про уточнення ідеології і демонстрацію готовності припинити агресію за умов погодження Києва на умови Кремля.

Однак поруч з цим виник ще один виклик Україні. Він пов'язаний із оборонними виробництвами – на підприємствах, що потрапили під окупацію російськими силами, відпрацьовується технологія впливу, яку російська сторона раніше оголошувала на неофіційному рівні. А саме, йдеться про перекупку робітників та вивезення частини високотехнологічного обладнання. Так, зі Сніжнянського машинобудівного заводу було вивезено унікальні штампи-лекала, які визначають точність виробництва лопаток для авіаційних турбін, що мають складний геометричний профіль. Сніжнянський машинобудівний завод, що виробляє унікальні лопатки для турбін вертольотів, літаків-штурмовиків та цивільних двигунів, як свідчать джерела, у три зміни працює на оборонний авіапром РФ. Завод знаходиться під повним контролем так званої «ДНР». Крім того, як інформує ZN.UA з посиланням на одного з висококваліфікованих токарів заводу, раніше їх зарплата в розмірі 5-7 тисяч гривень перераховувалася на картку. Зараз слюсар 6-7 розряду отримує не менше 15 тисяч гривень готівкою. Росія, яка серйозно відстає від західних країн у сфері оборонних технологій, намагається у такий спосіб посилити свої оборонно-промислові потужності.

Проведення виборчої парламентської кампанії набуло нових ризиків. Можна стверджувати, що голова уряду все відвертіше займається передвиборчою кампанією, зробивши саме її пріоритетом власної діяльності.

Значним ризиком постає повернення політиків, що були у команді Віктора Януковича. Журналіст Сергій Лещенко вказує на такі комбінації: «Рінат Ахметов схиляється до варіанту ребрендінгу Партії регіонів, щоб назавжди порвати з Януковичем. Також цей формат є публічним виправданням включення до списку Віктора Медведчука – завжди можна прикритися, що це об'єднання усіх «опозиційних політиків», тоді як інтеграція Медведчука в Партію регіонів покладала особисто на Ахметова весь тягар реанімації одіозного політика».

Однак, як здається, дуже влучну думку висловив керівник Донецької Облдержадміністрації Сергій Тарута: «Так, був запит на оновлення (влади), але не в цих умовах. Спочатку треба закінчити війну, а навесні робити вибори». Така думка підтверджує зміст заяви неурядової Експертної ради з питань національної безпеки, яку було зроблено 1 вересня (http://cacds.org.ua/ru/activities/342). Отже, політичний процес в Україні може скласти найбільший ризик державності.